Видавництво Богдан

Відгук та фото Юлії Федорович🎃
Коли за вікном кружляє листя, а з кухні лине солодкий гарбузовий дух, немає кращого вибору для спільного читання, ніж розкішне видання «Геловінського дерева» Рея Бредбері від видавництва «Богдан»

Зізнаюся, спочатку я трохи хвилювалася, чи відгукнеться 12-річному Сашкові вишуканий, метафоричний і неймовірно поетичний стиль Бредбері. Адже підлітки часто шукають стрімкої динаміки. Але як же приємно я помилилася! Сашко захопився історією з перших сторінок, і ми обоє поринули в її містично-таємничу атмосферу.
Напередодні Геловіну Том Скелтон і його друзі вирушають на пошуки пригод. Та хто ж міг подумати, що за дверима старовинного будинку з привидами на них чекатиме дивовижне дерево, усіяне тисячами різнокольорових гарбузів, і таємничий пан Курган-де-Саван?

Коли їхній друг Піп (Піпкін) зникає, хлопці вирушають у неймовірну подорож крізь час і простір. Єгипетські катакомби, прадавні кельти, величні ґарґульї Нотр-Даму та барвиста Мексика з її Днем мертвих — на них чекає справжній вихор пригод! А Піпкін раз у раз виринає в найнесподіваніших куточках історії, наче чорт із табакерки!
Та за цією фантастичною мандрівкою ховається дещо більше, ніж захоплива пригода. Це історія про дружбу, співчуття й готовність пожертвувати власними бажаннями заради іншого. Разом із героями ми відкриваємо, як людство століттями долало страх перед темрявою, зберігаючи світло у своїх традиціях і пам'яті.
А ще «Геловінське дерево» отримало чудову анімаційну екранізацію, сценарій до якої написав сам Рей Бредбері!

Для мене ця книга стала справжньою осінньою магією — атмосферною, сповненою таємниць і тепла. І особливо цінно, що ми змогли розділити її разом із дитиною❤️‍🔥

https://t.me/BooksCatGallery К. С. Пакат «Принцовий гамбіт» 
📚 Видавництво: Богдан

Перша книга трилогії «Полонений принц» зацікавила мене передусім своєю оригінальною концепцією, геть несхожою на інші роментезі. Сподобалося, як сильно культури двох ворогуючих народів були зав'язані на задоволенні сексуальних бажань і наскільки підходи до цього різнилися у мешканців Ак'єлосу і Веру. Згодом пройнялась історією Дамена, а тоді й Лорана та їхніх взаємин. А ось «Принцовий гамбіт» уже цілком зосереджений на стосунках двох принців та спільному вирішенні проблем на шляху обох до своєї мети.

Дамен усе ще залишається рабом і мріє відвоювати узурпований зведеним братом трон. Але для цього, як не прикро, він мусить служити і допомагати Лорану, якого дядько-регент відправив начебто виконувати свій обов'язок у прикордонних землях, де знову ситуація загострюється, а насправді задумав довести до кінця справу, розпочату невдалим замахом на життя законного престолонаслідника. "Лоран — єдиний, хто може протидіяти регентові, і Дамен зробить усе, що обіцяв, аби вберегти його, але насправді ця поїздка на кордон здавалася останнім ходом у грі, що вже завершилася."

Сюжет книги динамічний і захопливий. Перед рабом та його господарем постало стільки проблем і викликів, що лише діючи спільно була хоча б примарна надія вислизнути з пасток, ретельно розставлених регентом. Вимушена співпраця обом давалася нелегко, але виглядало усе справді віртуозно, а місцями навіть драматично й неочікувано.

Та менше з тим, найцікавіше було спостерігати за взаєминами принців. Яка ж між ними хімія! Слова, погляди, дотики, думки, мрії, невисловлені бажання та заборонені почуття — тільки й чекаєш, коли хоч один наважиться зробити крок, забувши про все, що їх розділяє. Це було справді гаряче 🔥, напруга зростала з кожною сторінкою, з кожною подоланою спільними зусиллями перешкодою. Наскільки ж це slow burn 🫠...

Лоран, "білявий блакитноокий диявол", ніколи не марнував час на демонстрацію сили й погрози, завжди залишався елегантним, стриманим, холоднокровним і незворушним, випромінюючи небезпеку та цілеспрямованість. Він звик передусім покладатися на власний розум, але дуже швидко зрозумів, що без допомоги і порад Дарена усі бездоганні плани мали безліч шансів провалитися. Втім, мені страшенно цікаво наскільки насправді передбачливим виявиться Лоран, бо кінцівка книги дуже здивувала 😲.

А перед Даменом постали нові виклики. "Свобода — ілюзія свободи — викликала в нього дивні почуття". Він гостро усвідомлював свою самотність, тужив за домівкою, прагнув "вийти з сірого лабіринту верійських інтриг і повернутися до того, що він розуміє: до простого життя, в якому він знатиме свого ворога та йтиме в бій". Розум твердив йому одне, а серце просило геть іншого. "Він подався сюди заради Ак'єлосу, а не заради Лорана. Його обов'язок має свої межі. У нього є своя війна, своя країна, своя боротьба." Але як дати раду суперечливим почуттям і бажанням, що затьмарюють здоровий глузд?

Книга цікава і читалася дуже легко, цілком можна було б проковтнути за день, але така розкіш, як кілька годин поспіль спокійного читання, мені, на жаль, поки недоступна 🫠. Тим не менше, «Принцовий гамбіт» залишив надзвичайно позитивні враження. Не терпиться дізнатися як, врешті, завершиться трилогія, тож візьмусь за продовження щойно дочитаю усе заплановане на квітень.

Дуже цікавий і докладний огляд від https://uageek.space/oko-svitu-tse-lyshe-pochatok-zakhoplyvoi-podorozhi/ на епічний цикл https://bohdan-books.com/the-wheel-of-time/ Роберта Джордана❤️

https://t.me/BooksCatGallery Леві Тідгар «Центральна станція»
📚 Видавництво: Богдан

Це науково-фантастичний роман з елементами кіберпанку та соціальної фантастики. Він "мозаїчний" — побудований у вигляді окремих оповідань, що разом утворюють цілісну розповідь. У кожному оповіданні акцент на інших персонажах і їхніх історіях та проблемах, при цьому головні герої одного оповідання часто зустрічаються як другорядні в інших. Таким чином описаний світ виглядає повнокровнішим, живішим і багатограннішим.

Роман досить повільний, атмосферний, розмірковує над сенсами існування, двоїстістю та циклічністю буття.

Історія обертається навколо Центральної станції, що розкинулась на землях арабів і євреїв. Вона являє собою величезний надсучасний Космопорт, оточений древніми вуличками та пошарпаними часом будівлями. Окремі родини живуть тут уже не одне покоління, але багато й тих, кого нещодавно закинуло сюди примхами долі.

Реальність у романі двоїста: фізична і цифрова — два світи, що накладаються один на одного. Світ цифровий/віртуальний/ігровий аж ніяк не менш справжній і важливий, ніж фізичний/базовий. Населення світів — це люди (з різним ступенем кіборгізації та з цифровим мережевим компонентом мозку для під'єднання до Бесіди — "нескінченного потоку розмов між світами"), Інакші — "безтілесні цифрові інтелекти", та роботи, що "були дивною відсутньою ланкою між людиною та Інакшим, вони не вписувалися в жоден зі світів — цифрові істоти, сформовані фізично, з тілами".

А ще є роботники, "живі релікти давно минулих воєн" — загиблі солдати, практично позбавлені пам'яті та емоцій і перетворені на бойових кіборгів. Серед інших дивовиж є інфовампірка, "цифрова стрига". Балакучі ліфти і кавоварки зі свідомістю теж ні в кого не викликають здивування, як і постійне народження й вмирання богів на вулицях і провулках Центральної станції…

Реальність, людяність, віра, пам'ять, почуття, стосунки, сенс та круговерть життя: втеча і повернення, смерть і народження, початок і кінець — ось про що намагається розказати цей дивний і химерний світ. 

Серед цих тем віра займає особливе місце, з різними сенсами і в різних контекстах (без нав'язування, моралізаторства і пропаганди). Ось, до прикладу, роздуми робосвященника: "для нас це немислимо — існувати як чиста цифрова сутність і не знати фізичної реальності. І водночас ми прагнемо втекти від нашого фізичного існування, потрапити в рай, знаючи, що його не існує, що його треба побудувати, а світ виправити і пропатчити…"

Насправді, це цікаві роздуми з соціальної та філософської точок зору. "Люди ж потребували, іноді жадали віри, але рідко знали, який шлях обрати, а конкуренція була запеклою" чи "Багато хто вірив у щось, віра була тим, що тримало людство на плаву. Реінкарнація чи потойбічне життя, чи міфічне Завантаження, чи те, що вони називали Трансляцією, — це одне й те саме, все це потребувало віри". 

Я не дарма акцентую увагу на світоустрої та проблематиці роману, уникаючи будь-яких деталей сюжету — його у традиційному розумінні немає: усі мозаїчні фрагменти водночас і взаємопов'язані, і часто цілком самодостатні, переважно не маючи при цьому чіткого завершення. Це той випадок, коли важливий не розвиток сюжету і динаміка подій, а описуваний світ, створена атмосфера, настрій та підняті теми.