Еклектика

Християнство - це релігія милосердя і прощення. Чи значить це, що християнство є релігією слабких? Релігією рабів? Геть ні! Це релігія героїв. Смиренних і анонімних героїв; тих, хто здолав себе, хто належить уже не собі, але Богові. Той, хто нічого не просить для себе, є християнином. Той, хто живе більше не для себе, є християнином. Всякий, хто вбив себе у своєму тілі, хто вбив свої амбіції й пристрасті задля життя в дусі й законі Божому, є християнином. Але чи означає це, що християнин не існує в цьому світі, нічого не просить, нічого не хоче, ні за що не бореться? Зовсім ні. Він бореться й вимагає виконання Божого закону

Лекції прочитані професором Нає Йонеску в травні 1938 року перед легіонерами під час ув'язнення в концтаборі Меркуря-Чук.

Багато людей вважають за краще не бути майстрами, а вважатися ними, і заради цього завжди звалюють провину на матеріал, заготовлений для ремесла, або ж на знаряддя, так само як поганий коваль* хулить запропоноване йому залізо, а поганий музикант хулить цитру, думаючи перекласти провину за погано викуваний ніж чи за погану гру на залізо та цитру і цим зняти провину з себе. Чимало й таких, які хочуть, щоб хтось вважав їх такими, що володіють словом, і які, щоб виправдати себе в тому, що вони словом не володіють або володіють ним погано, звинувачують і викривають матеріал, тобто власну народну мову, і вихваляють чужу, хоча ніхто й не просив їх користуватися нею.

Convivio

Данте Аліг'єрі

*Це порівняння Данте застосовував ще в Божественній Комедії, miglior fabbro del parlar materno, або ковач рідної говірки в перекладі Дроб'язко.

Це був світ наслідувачів, виблюдків, якийсь сурогат політиків. Жиль говорив собі: "Революцій не буває; ніколи. Ні ці люди, ні навіть їхні предки ніколи нічого не завойовували. Аристократія, коли б'є її час, сходить у могилу, і на цій могилі погребачі розпивають пляшку. Тепер пляшка порожня, і куля, випущена з надр Європи, рознесе її на друзки" Жиль здригався від жаху і люті: його охоплювало пристрасне бажання знищити цей запізнілий ярмарок худоби, цю мерзенну, анахронічну метушню навколо грошей. Але чи варто забігати наперед величезної машини смерті, чия довга тінь уже готова поглинути акторів цієї буржуазно-селянської комедії, гідної минулого століття?

Жиль

П'єр Дріє ла Рошель

Уява і разом з нею піснеспіви відносяться до лісового шляху. Цей корабель позначає тимчасове, ліс же - надчасове буття. Насправді ж усе те, що цього дня розгортається завдяки своїй технічній потужності, усе це є лише швидкоплинний відблиск зі скарбниць буття. А людина, навіть якщо вона не в пустелі, однаково тягне існування в зоні збідніння, наприклад, у промисловому місті, де вона сполучається тільки з відблиском і подихом величезної сили буття: така людина починає здогадуватися, що їй чогось бракує.

Відхід у Ліс

Ернест Юнгер.

LXII
Небесний Батьку! Після марних днів,
Після ночей, що в мареннях прожиті
Задля недуги у облуднім світі,
Із тим вогнем, що в серці пломенів,
Яви бо ласку і ясної миті
До кращих наверни мене чинів,
Щоб супостат і роги поломив,
Заплутавшись у свої власні сіті.
Вже скоро, Боже, одинадцять років,
Як у ярмо я трапив нещасливе,
Нещадне й найлютіше в цім житті.
Тож не карай моїх негідних кроків,
На іншу ціль спрямуй бажання хтиве
І нагадай про муки на хресті.

CXXXIV
Ні миру не знайду, ні зброї для борні.
Боюсь надій, горю -- й стаю неначе з льоду,
Ширяю в небесах, плазуючи на дні,
То обійму ніщо, то безмір небозводу.
Незамкнена тюрма судилася мені:
Любов не закуе й не пустить на свободу,
Ані не зіб'є геть кайдани ці тісні,
Ані заб'е мене, як зайву перешкоду.
Я бачу без очей, без язика кричу,
В жаданні згинути благаю: «поможіть!»
Собі я знависнів, чужі - мені кохані.
Стражданням живучи, сміюся від плачу,
Мені однаково, чи вмерти, а чи жить, -
Це тільки через вас такий я став, о Пані!

Сонети

Франческо Петрарка

Майже всі люди… все життя нічого не роблять для свого ego, а лише для фантома ego. Світ фантомів - ось де ми живемо! Світ вивернутий, виворітний, порожнистий - і все одно повний, і при тому повний мрій!

Ранкова зоря

Фрідріх Ніцше.

Вони ж запитали старця: «Як сіє буде?» Св. Старець (Лаврентій Чернігівський) https://t.me/smertsvitovi зі сльозами: «На святому місці буде стояти мерзота запустіння і показувати скверних спокусників світу, і вони будуть обманювати людей, відступивших від Бога, і творити хибні дива. І після них явиться антихрист і весь світ побачить його одноразово.» Отці запитали Святого: «Де на святому місці? В церкві?» Преподобний відповів: «Не в церкві, а в кожному домі. В кутку, де стоять і висять зараз святі ікони, будуть стояти спокусливі пpилади для обманювання людей. Багато скажуть: "Нам треба дивитись і слухати новини". Ось в новинах і явиться антихpист».

Ледве настав час народження, розпалися засуви лона материнського, розкрилися двері єства, материнська утроба розв'язала плід, який вона утримувала доти, вислизнув у життя цей борець скорботи, вдихнули в себе повітря ці вуста тварюки, і що ж після цього? Перший від нього звук - плаче. Досить цього, щоб спочатку пізнати життя. Немовля торкнулося землі, і не сміється, але, ледь торкнувшись, обіймається хворобами, і плаче. Воно знає вже, що закинуте бурею в море скорботи. Бо таке життя людське — мінливе море, хитке повітря, невловне сновидіння, потік, що витікає, дим, що зникає, тінь, що біжить, зібрання вод, що коливаються хвилями. І хоча буря страшна, плавання небезпечне; проте ж ми — плавці спимо безтурботно. Страшне і люте море життя, марні надії, що нагнітають подібно бурям. Скорботи ревуть, наче хвилі; зловмисники ховаються, наче підводне каміння; вороги гавкають, наче пси; викрадачі оточують, наче морські розбійники; приходить старість, наче зима; наполягає смерть, немов розбиття корабля.

Василь Великий

Плоть - мій ворог і друг; приємна війна, невірне благо; плоть, що безперестанку куштує плід людиновбивчого древа; бріння, брудний ланцюг, важкий свинець, неприборканий звір... Перестань божеволіти і плекати непримиренну ворожнечу до моєї душі... Не розумію, як я з'єднався з ним, і як, будучи образом Божим, я змішався з брудом. Це тіло, коли добре йому, піднімає війну; а коли я воюю проти нього, ввергає в скорботу. Його я люблю, як товариша по службі; від нього ж і відвертаюся, як від ворога; біжу від нього, як від уз, і шаную його, як спадкоємця... Це ласкавий ворог і підступний друг. Дивовижне з'єднання і роздвоєння. Чого боюся, того й тримаюся; і що люблю, того боюся... Що це за премудрість відкривається в мені, і що за велика таємниця?

Симфонія за творіннями святителя Григорія Богослова.

*

коли тобі двадцять і на все поїбати
ще солодко пахне дорога червнева
ще легко даються здобутки і втрати
і світиться пил на траві та деревах

усе що я маю в такому-от віці —
атлас шляхів і наплічник зі светром
в склянку налито часу по вінця
тож сонно долаю я метр за метром

палець великий на правій руці
чітко показує напрямок руху
гарячі попутки мов риби в ріці
міґрують на південь повз всю цю розруху

повз села й міста балки й ліси
струмінь повітря теплий несеться
і тільки солоний берег коси
спинить цей поклик крові та серця

такий-от кінець ефектний матч-пойнт
до моря ведуть усі ці дороги
впаду на пісок дістану свій джойнт
і тихий прибій лизатиме ноги

всім дивним розмовам і світлим обличчям
які пронеслись за один лише день
всім янголам й демонам на передпліччях
складаю подяку — дим із легень

і все це лиш спосіб хитро забрати
кілька очок у господа бога
легко даються здобутки і втрати
бо знаєш за ким завжди перемога

Мірек Боднар