
32-річний Олексій «Калина» з Хмельниччини, як і його побратими, щоразу рахує місяці та дні до омріяної відпустки та зустрічі з родиною. А поки у будь-який час доби разом із іншими зв’язківцями виконує нелегку та небезпечну роботу.
У мирний час він працював на виробництвах — від пилорами до меблевої фабрики. Строкову службу не проходив, але з початком повномасштабного вторгнення разом із друзями пішов до ТЦК. Там сказали зачекати: мовляв, ваша черга воювати ще не настала.
Мобілізували Олексія минулоріч у лютому. Тож на війні він менше двох років. Розповідає: на службі стали в нагоді знання техніки та логічне мислення: на «цивілці» допомагав налаштовувати комп’ютери, проводити інтернет.
Нині «Калина» входить до складу групи зв’язку батальйону управління Залізної бригади. Від їхньої роботи залежить боєздатність усієї військової частини. Адже зв’язок — це не лише «вуха» та «очі» підрозділів, а й життя та здоров’я бійців.
Олексій з побратимами обслуговує ретранслятори. За будь-якої погоди та під загрозою дронів. Робота виснажлива фізично та психологічно через постійну небезпеку та високу відповідальність.
Солдат «Калина» не скаржиться, але наполягає: «Ми — не сталеві. Нас, як і бійців інших підрозділів, треба вчасно або хоча б колись міняти. Ми теж хочемо побути з родинами, відпочити вдома». При цьому розуміє — людей для ротацій катастрофічно не вистачає...
Наснаги йому додає жага помсти. За полеглого на війні друга Артура. За тих, хто вже не озветься у слухавці, але чиї номери несила видалити з телефону, а тим більше — з пам’яті. «Калина» впевнений — воювати мають не лише ті, хто це робить зараз. Щоби усі втрати та жертви були не дарма.
…Вдома на Олексія з нетерпінням чекають кохана дружина Анна та двійко діточок: донька, якій незабаром виповниться десять років, та трирічний синочок.
#СухопутніВійська









