Слово Боже кожен день

Павло – слуга тайни Христа

Апостол підкреслює зв’язок із Христом, який обрав його та послав до язичників, тобто до всіх, хто не належить до народу Ізраїлю.

Павло відчуває себе «в’язнем» цієї місії, у тому сенсі, що він живе нею у повній залежності від Господа.

Звісно, він є апостолом, як і інші (пор. Еф 2,20), але більше за інших заслуговує на звання «апостола народів».

Павло усвідомлює велич своєї місії, а саме те, що його було зроблено «слугою» Євангелія. Однак ця впевненість не є для нього приводом для особистої гордості.

Він добре знає, з якого життя його вирвали і для якої місії його було обрано. Його минуле як гонителя Церкви змушує його вважати себе «найменшим серед апостолів». Він каже про себе: «Я найменший з апостолів, я недостойний зватись апостолом, бо гонив Церкву Божу» (1 Кор 15,9).

І він не лише найменший серед апостолів. Він також «найпослідущий» серед святих, серед усіх християн. Павло підкреслює свою малість, щоб висвітлити велич отриманого покликання — покликання сповіщати «тайну Христа».

Ця тайна, яка завдяки благодаті відкрилася йому, недоступна природному досвіду. Лише Бог її відкриває.

А для Павла це був приголомшливий духовний досвід, світло, яке проникло в глибину серця і зробило його здатним, у свою чергу, освітлювати людей (2 Кор 4,6). У цьому досвіді Павла ми можемо вбачити харизматичний вимір Церкви, який є і сьогодні, у різноманітних формах.

«Оту тайну, заховану від віків та поколінь, але яка тепер відкрита для його святих» (Кол 1,26 і далі), полягає в тому, що Христос узагальнює все, примиряє юдеїв і язичників, усуває ненависть і збирає людей та народи в єдиній Церкві.

Павло об'являє тайну спасіння поган

2 Думаю, що ви чули про ту спасенну ухвалу Божої ласки, яку він дав мені для вас,
3 тобто, що він дав об'явленням мені знати тайну, як то я описав вам коротко.
4 Коли ви це перечитаєте, зможете збагнути, яке я маю розуміння тієї Христової тайни.
5 Вона бо не була відкрита синам людським у минулих поколіннях, як то вона тепер відкрита через Духа святим апостолам його і пророкам,
6 а саме: що погани мають доступ до такої самої спадщини, і вони члени того самого тіла й мають участь у тій самій обітниці в Христі Ісусі, через Євангелію.
7 Я став її слугою за даром благодаті, що нею Бог наділив мене чином своєї сили.
8 Мені, найпослідущому з усіх святих була дана ця благодать: звістувати поганам незбагненне багатство Христа
9 і навчити всіх про спасенний задум тієї тайни, що від віків захована була в Бозі, який створив усе;
10 щоб об'явилася тепер началам і властям небесним через Церкву безконечна мудрість Божа,
11 згідно з відвічним рішенням, що його Бог ухвалив у Христі Ісусі, Господі нашім,
12 в якому маємо сміливість і повний надії доступ через віру в нього.

Ісус Христос — основа єдності

Апостол стурбований питанням єдності спільноти, якій загрожує напруженість між тими, хто навернувся з юдаїзму, та тими, хто прийшов із язичництва.

Ця сторінка має форму триптиха.

Перша частина оповідає про відчуженість між юдеями та язичниками. Вона підкреслює важливість діл Ісуса, який руйнує ці мури, та радість єдності, яка виникає внаслідок цього.

Павло нагадує язичникам про їхнє колишнє становище — про те, що вони були далекі від Бога, поза Його об'явленням.

Цей роздум стосується часів апостола, але кожен із нас може співвіднести його із власним досвідом, згадуючи періоди віддаленості від Бога, перебування поза сопричастям із Ним.

Ці слова спонукають нас замислитися і про сьогодення Церкви: скільки поділів існує між християнами! А якщо поглянути ширше: скільки конфліктів між народами землі!

Як віряни ми не можемо змиритися з поділами, ризикуючи стати їхніми співучасниками. Ми покликані трудитися заради відновлення братерства між усіма людьми, якого бажає Бог.

Відтак апостол показує Ісуса як наш мир, як Того, Хто об'єднав в одне тіло юдеїв і язичників. Ми можемо додати, що Він діє також заради поєднання розділених і розсіяних, аби всі зібралися в єдності.

Христос творить мир, бо Він сам є миром. Своїм хрестом Він зруйнував мур егоїзму, що розділяє людей, об'єднав усіх у любові та явив «одну нову людину» — людину, в чиєму серці живе все людство.

Адже серце вірянина може здолати будь-який поділ, будь-який бар'єр, будь-яку межу; для учня Ісуса немає ворогів, з якими слід воювати, а є лише брати й сестри, яких треба любити.

Приймаючи любов хреста, учні вже більше не чужинці й не приходьки: вони стали «співгромадянами святих», тобто членами Божої родини, яка вже тут, на землі, передчуває небесні блага.

Ізраїльтяни і погани - одне в Бозі; рівноправні в Церкві

12 що ви того часу були без Христа, відлучені від прав ізраїльського громадянства й чужі заповітам обітниці, без надії і без Бога в цьому світі.
13 Тепер же в Христі Ісусі, ви, що колись були далекі, стали близькі кров'ю Христовою.
14 Бо він - наш мир, він, що зробив із двох одне, зруйнувавши стіну, яка була перегородою, тобто ворожнечу, - своїм тілом
15 скасував закон заповідей у своїх рішеннях, на те, щоб із двох зробити в собі одну нову людину, вчинивши мир між нами,
16 і щоб примирити їх обох в однім тілі з Богом через хрест, убивши ворожнечу в ньому.
17 Він прийшов звістувати мир вам, що були далеко, і мир тим, що були близько;
18 бо через нього, одні й другі, маємо доступ до Отця в однім Дусі.
19 Отже ж ви більше не чужинці і не приходні, а співгромадяни святих і домашні Божі,
20 побудовані на підвалині апостолів і пророків, де наріжним каменем - сам Ісус Христос.
21 На ньому вся будівля, міцно споєна, росте святим храмом у Господі;
22 на ньому ви теж будуєтеся разом на житло Бога в Дусі.

Безоплатність спасіння у Христі

До навернення «всі ми», — нагадує Павло, — жили за егоцентричним мисленням цього світу, підкорені «князеві повітря», тобто злу (в Еф. 6:11 його названо «дияволом»).

Справді, поневолені духом зла, ми поводилися згідно з нашими «бажаннями», виконуючи «волю плоті», слухаючись лихих «думок», замість того, щоб любити Бога всім серцем, всією душею, всім розумом. А отже, ми «з природи» підпадали під Божий гнів — перебували у становищі, якого Бог не міг терпіти, оскільки воно суперечило Його задумові любові.

Проте у Своїй великій любові Він втрутився, щоб нас спасти: «Та Бог, багатий милосердям, з-за великої своєї любови, якою полюбив нас, мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом - благодаттю ви спасені! - І разом з ним воскресив нас, і разом посадовив на небі у Христі Ісусі».

Господь співчуває і скеровує Свою безмірну любов до нас. У Христі Отець відкрив нам Своє милосердне обличчя.

Ми, члени Христового тіла, вже воскресли разом із Ним і перебуваємо там, де Він: біля Бога. З’єднані з Христом та Його тілом, яким є Церква, ми вільні від сліпої долі зла. Вільні завдяки благодаті, — повторює апостол. І віра — це саме прийняття цієї любові, яка визволяє.

Тому вірянин вільний не завдяки власним вчинкам, а через Божу любов, яка схилилася над нами, «коли ми були ще грішниками» (Рим. 5:6, 8, 10).

Апостол нагадує про першість благодаті супроти спокуси «вихвалятися» спасінням через власні «діла». Віра полягає в тому, щоб прийняти Божу любов у наше серце й дозволити їй діяти згідно з її силою, як він пише до галатів: «бо у Христі Ісусі…..має силу віра, чинна любов'ю» (Гал. 5:6).

Спасіння поган - дар Божий

1 І ви були мертві вашими провинами й гріхами,
2 в яких ви колись звичаєм цього світу жили, згідно з владою князя повітря, духа, що діє тепер у синах бунту.
3 Між тими і ми всі колись жили в наших похотях тілесних, виконуючи примхи тіла і природних нахилів, і були ми з природи дітьми гніву, як і інші.
4 Та Бог, багатий милосердям, з-за великої своєї любови, якою полюбив нас,
5 мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом - благодаттю ви спасені! -
6 І разом з ним воскресив нас, і разом посадовив на небі у Христі Ісусі;
7 щоб у наступних віках він міг показати надзвичайне багатство своєї благодаті у своїй доброті до нас у Христі Ісусі.
8 Бо ви спасені благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий.
9 Воно не від діл, щоб ніхто не міг хвалитися.
10 Бо ми його створіння, створені у Христі Ісусі для добрих діл, які Бог уже наперед був приготував, щоб ми їх чинили.

«Чи дозволено давати кесареві податок, чи ні?», – питають Ісуса фарисеї, сподіваючись впіймати його на слові. Може здатися, що це запитання не має нічого спільного з нашим життям й нашим часом.

Насправді ж Євангеліє завжди промовляє і до нас, і сьогодні. Це не якась стара книга, з якої треба час від часу здувати пилюку або слухати як якусь давню повчальну історію. Євангеліє – це Бог, який промовляє до мене, до нас сьогодні. Ісус не говорить так, як мудреці цього світу, які здатні пояснити що завгодно, але ніколи не говорять того, що здатне нас насправді змінити, як «я люблю тебе» або «іди за мною».

Ісус уникає підступної пастки, переводячи питання з ідеологічної площини (законність сплати податку) у практичну. Він каже показати йому "податковий гріш", ті показують динарій – чекану в римському дворі монету, яка тоді використовувалася по всій імперії. Ісус питає, чий образ викарбуваний на монеті. Вони відповідають: «Кесарів». І Ісус: «Віддайте ж кесареве кесареві, а Боже Богові».

Відповідь спантеличує слухачів. В кожному разі маємо запитатися, що належить кесареві, а що – Богові. Слово "образ", який Ісус використовує щодо монети, безперечно перегукується з іншою біблійною фразою, яка знаходиться на самому початку Писання: «І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її» (Бут 1:27).

Кожна людина, без винятку, має викарбуваний образ Божий на своїй особі. Він незнищенний, оскільки сильніший за наш власний гріх: ми можемо знівечити, спотворити, але ніяк не стерти його. У цьому сенсі є «святість», яка належить кожній людині, не через її заслугу, а саме як дар. Кожна людина – ікона Божа, створена на Його образ.

Ісус кличе всіх, хто Його слухає, віддати Богові те, що Йому належить, тобто кожного чоловіка і кожну жінку. Що ж тоді належить Богові? Богові належить кожне людське створіння. Більш того – усе сотворіння.

Богові належить сам подих життя, який ми отримуємо і який віддаємо Йому кожного разу, коли бажаємо добра і який повернемо Йому в останній день; Богові належить любов, яка робить гарним лице всякого і яка продовжує творчу силу; Богові належить дружба, яка об'єднує людей між собою, милосердя, яке Він доручає, щоб воно перемогло зло.

Серце, яке є найбільш нашим і найбільш людським, належить Богові. Тож віддати Богові Боже означає визнати, що ми не є господарями самі собі, не кажучи вже про інших. І що ми завжди є тільки боржниками: ми отримали багато, усе і маємо повернути це примноживши. Одна любов не краде, не втрачає, лиш помножується, зберігається та відновлюється.

Податок кесареві

15 Тоді фарисеї пішли й радили раду, як би його впіймати на слові.
16 І вислали до нього своїх учнів разом з іродіянами. “Учителю”, –кажуть ті, – “ми знаємо, що ти щиросердий і що дороги Божої навчаєш по правді й не вважаєш ні на кого, бо не дивишся людям на обличчя.
17 Скажи нам, як тобі здається: Чи дозволено давати кесареві податок, чи ні?”
18 Ісус же, знаючи їхнє лукавство, озвався: “Чого мене спокушаєте, лицеміри?
19 Покажіть мені гріш податковий.” Ті принесли йому динарій.
20 Він спитав їх: “Чий це образ і напис?”
21 Відповідають йому: “Кесарів.” Тоді він до них каже: “Віддайте ж кесареве кесареві, а Боже Богові.”

Привіт і подяка

1 Павло, Сильван і Тимотей солунській Церкві, що в Бозі Отці й Господі Ісусі Христі: благодать вам і мир!
2 Ми дякуємо Богові завжди за всіх вас, коли згадуємо про вас у молитвах наших.
3 Маємо в пам'яті безперестанку діло вашої віри, труд вашої любови та терпеливість вашої надії на Господа нашого Ісуса Христа перед Богом і Отцем нашим,
4 знаючи, люблені Богом брати, про ваше вибрання,
5 бо наша до вас євангельська проповідь була не тільки у слові, але й у силі і в Дусі Святім та в повнім переконанні. Ви ж знаєте, як ми поводилися між вами заради вас.

Хваліте Господа, Царя всієї землі

1 Співайте Господеві нову пісню, співайте Господеві, уся земле!
2 Співайте Господеві, благословіть його ім'я; звіщайте день-у-день його спасіння.
3 Повідайте між племенами його славу, між усіма народами його діла предивні.
4 Бо Господь великий і вельми достойний слави, страшний над усіма богами.
5 Бо всі боги поган - кумири, Господь же створив небо.
6 Велич і краса перед обличчям у нього, сила й слава в його святині.
7 Воздайте Господеві, сім'ї народів, воздайте Господеві славу й силу.
8 Воздайте Господеві славу його імени; принесіть дари й увійдіть у його двори.
9 Вклонітеся Господеві у пишних шатах, тремтіть перед ним, уся земле!
10 Скажіть між народами: «Господь царює!» Світ стоїть твердо, не похитнеться. Він судить народи справедливо.
11 Радується небо, і земля хай веселиться, нехай заграє море і його повнота.
12 Поле й усе що на ньому, хай веселяться; тоді всі дерева в діброві радісно співатимуть
13 перед Господом; бо він приходить, приходить він судити землю і судитиме по справедливості всесвіт, і по своїй вірності народи.

Завдання Кира

1 Так говорить Господь до свого помазаника Кира, якого я взяв за праву руку, щоб підкорити йому народи, щоб крижі царів розв'язати, щоб відчинити перед ним двері, щоб брами більш не зачинялись:
2 «Я йду поперед тебе, вирівнюючи гори. Я трощу бронзові ворота, ламаю залізні засуви.
3 Даю тобі заховані багатства й скриті скарби, щоб ти знав, що я Господь, котрий зове тебе на ім'я, Бог Ізраїля.
4 Задля Якова, мого слуги, Ізраїля, мого вибранця, назвав тебе я на ім'я, дав тобі шляхетну назву, дарма, що ти мене не знаєш.
5 Я - Господь, і іншого немає. Немає Бога, крім мене. Я підперізую тебе, хоч ти мене й не знаєш,
6 щоб знали від сходу сонця до заходу, що нема іншого, крім мене. Я - Господь, і іншого немає!

Павло дякує Богові за віру ефесян і за братську любов, якою вони живуть. Ефеська спільнота, яка йому особливо дорога, є предметом його молитов. Для них він просить про дар Святого Духа, щоб привів їх до глибокого пізнання таїнства Бога. Адже один Дух веде серця віруючих до близькості з Богом.

Бо його дія є в тому, щоб «просвітлити очі вашого серця», тобто повідати віруючому ту мудрість, яка не може народитися з чистого розуму, тільки з послуху Слову Божому. З цього стосунку зі Святим Письмом, ефесяни можуть зрозуміти, «до якої надії він вас кличе», тобто наскільки великою є мета віруючих. Апостол свідомий «яке то багатство славної спадщини між святими», яке нам призначене. На жаль, часом ми забуваємо про це, точніше, не живемо цим.

Павло розширює погляд на "святих", тобто на вселенську Церкву неба і землі: ангелів і покійних, які вже поділяють божественну славу і тих, з ким ми об'єднані на шляху до мети. Усі ми немовби зодягнені в Божу силу, яка повністю проявилася у воскресінні Ісуса: Бог умертвив смерть і відродив віруючих до життя.

Крізь історію Ізраїля Господь підготував воскресіння Ісуса – вище есхатологічне діяння. Із воскресінням Бог посадив Христа праворуч себе, звідки той править космічними силами. У нашій культурі не говориться про істот, що населяють небеса, в яких сама собою вірила давнина; водночас не бракує і сьогодні "усякого начала, власти, сили й володарства", які роблять гірким життя багатьох людей, в нашому світі.

Визнати вищість Христа означає повернути світові його справжній лик "творіння", покликаного бути населеним усіма й надавати людині волю любити й бути любленою.

Христос - голова Церкви

15 Тому і я, почувши про вашу віру в Господа Ісуса і про любов до всіх святих,
16 не перестаю дякувати за вас і згадувати вас у моїх молитвах,
17 щоб Бог Господа нашого Ісуса Христа, Отець слави, дав вам дух мудрости та об'явлення, щоб його добре спізнати;
18 щоб він просвітлив очі вашого серця, аби ви зрозуміли, до якої надії він вас кличе, яке то багатство славної спадщини між святими,
19 і яка безмірна велич його сили для нас, що повірили, за діянням могутности його сили,
20 яку він здійснив у Христі, коли воскресив його з мертвих і посадовив на небі праворуч себе,
21 вище від усякого начала, власти, сили й володарства та всякого імени, яке б воно не було, не тільки на цьому світі, але й на тому, що буде.
22 І він усе підкорив під його ноги й вивищив його понад усе, як Голову Церкви,
23 яка є його тілом, повнотою того, що виповнює все в усіх.

Всі стіни розколу зруйновано.
Бог «не зважає на особи» (Еф 6:9), напише він пізніше у Листі.

В цій першій частині апостол хоче показати всім вселенський задум спасіння, який охоплює як створіння, можна сказати, землі як "спільного дому", так і примиреної спільноти відкуплених, яка має жити в цьому домі, початку сім'ї народів, який Церква вже проживає як пророцтво.


Другий Ватиканський собор бачить Церкву як таїнство єдності всіх народів: «знаком і знаряддям […] єдності всього людського роду» (Lumen Gentium, п. 1).

Христос автор загального примирення.

В наш час таке бачення говорить з особливою силою, доки ми спостерігаємо безвідповідальне спотворення створіння, разом з таким самим безвідповідальним роздробленням людської родини через ілюзорну надію щодо можливості спасіння в незалежності від іншого.

Трагедія пандемії, від якої потерпало все людство, показала, що ніхто не спасається сам.

Віра в Христа робить нас всіх «спадкоємцями» єдиного спасіння, тобто єдиного Божого Задуму, що є спасіння людської родини і прихід Нових Небес і Нової Землі.

Це провидінний заклик енцикліки Папи Франциска “Fratelli tutti”.

Задля нашого спільного призначення ми вже маємо "завдаток" через Святого Духа.

Сила Божої любові закликає до сопричастя між усіма.

Від самого сотворення ми зроблені на образ і подобу Бога.

Бог від віків вирішив спасти людей

11 У ньому ми стали також спадкоємцями, призначені наперед рішенням того, хто все чинить за радою своєї волі,
12 щоб ми були на хвалу його величі, ми, що вже раніш були свою надію поклали на Христа.
13 У ньому й ви, - почувши слово правди, благовість вашого спасіння, в яке ви повірили, - були запечатані обіцяним Святим Духом,
14 що є завдатком нашої спадщини для повного визволення викуплених, на хвалу його величі.

Сьогодні Сирійська Церква вшановує пам’ять Закхея, митника, який прийняв Ісуса у своєму домі. Ця пам’ять торкає наші серця, зокрема тому, що походить із традиції Церкви, яка так багато страждала заради Євангелія під час численних конфліктів, що й досі проливають кров на Близькому Сході.

Ісус, проходячи вулицями Єрихону, піднімає погляд на Закхея, який, будучи низького зросту, заліз на дерево, і кличе його по імені.

Ісус знає нас по імені.

У такому анонімному й масовому суспільстві, як наше, ця риса Ісуса є для нас великим повчанням. Євангеліє завжди є особистим, воно завжди називає нас по імені. Часто саме ми робимо його загальним, наче далеке видовище, бо не прислухаємося до нього.

Уявімо собі здивування Закхея, коли він почув, як його кличуть. Він був митарем, а отже, грішником, але Ісус кличе саме його. Ісус, який читає в серцях, усвідомив бажання того митаря і, щойно побачивши його, повідомив йому про своє бажання завітати до його дому.

Пригадується Одкровення: «От, стою при дверях і стукаю: як хто почує голос мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним і він зо мною».

Того дня в Єрихоні ці слова стали реальністю.

Четвер, 27 серпня

Сирійська Церква вшановує пам’ять Закхея, який піднявся на дерево, щоб побачити Господа, і отримав у дар навернення серця

Молитва за Цервку

Читаємо сьогодні: Євангелія від Луки 19, 1-10.

https://telegra.ph/Slovo-Bozhe-kozhen-den-27-serpnya-08-25-2

Павло звертається до солунян із закликом уникати тих, хто ставить під загрозу цілісність віри та єдність спільноти. Апостол хотів підкреслити, як важливо працювати і щоб мати засоби для існування, і щоб допомогти біднішим.

Павло хотів бути таким, як усі; сьогодні ми б сказали — як мирянин, щоб таким чином ефективніше свідчити Євангеліє.

Проповідуючи фесалонікійцям під час свого перебування в місті, він уже мав нагоду говорити про ставлення до праці, навіть висловивши своєрідний лозунг: «Як хтось не хоче працювати, хай і не їсть».

Це був радикальний захід, який мав виховний характер.

Можливо, ті «ледарі» віддавалися релігійному фанатизму, що порушував життя спільноти, при цьому вимагаючи ще й матеріальної підтримки.

Апостол рішуче втручається: він не хоче, щоб єдність спільноти була порушена. Він просить ледарів покаятися й повернутися до життя в рамках громадського порядку, а інших — не зневірятися у здійсненні добра.

Учень знає, що християнська любов є безкорисливою. Якщо хтось не приймає цих настанов, апостол просить, щоб його виправили.

Спільнота — це не сім’я без порядку. Тому треба втручатися, коли це необхідно, не для того, щоб судити й засуджувати, а щоб виправляти й будувати. До того, хто не слухається, не слід ставитися «як до ворога», а «нагадувати як братові».

Євангеліє скасувало логіку ворога й запровадило логіку виправлення. Так, зрештою, Бог вчинив із нами. Спільноті в жодному разі не дозволено переступати межі, встановлені Божою любов’ю.

Середа, 26 серпня

Молитва зі Святими

Читаємо сьогодні: Друге послання Апостола Павла до Солунян 3, 6-10. 16-18.

https://telegra.ph/Slovo-Bozhe-kozhen-den-26-serpnya-08-25-3

Заклик до витривалості

Павло нагадує солунянам про особливу благодать, яку вони отримали: бути першим містом Македонії, де проповідували Євангеліє.

І ми можемо назвати їх першою християнською громадою Європи. Вони відгукнулися на цей привілей, ставши зразком для Церкви «у всьому світі» (1 Сол 1,8).

Як вони були першими, хто прийняв Євангеліє, так і мали бути першими у свідченні. Поширення проповіді веде всіх до спасіння, яке полягає в тому, щоб «досягти слави нашого Господа Ісуса Христа».

Однак, поки ми мандруємо цією землею як паломники, ніхто не може бути впевненим у своєму спасінні. У час спокус і боротьби християнин завжди перебуває в небезпеці.

Завжди існує можливість змарнувати дар, який нам було дано, про що нагадує й апостол. Ніхто не повинен нехтувати Божим заповітом, бо ризикує втратити справжнє життя: «Стійте, брати, і тримайтеся передань, яких від нас навчилися чи то усно, а чи листовно» (2,15).

Павло нагадує филип'янам: «Тільки поводьтеся достойно Євангелії Христової, щоб я, - чи то як прийду і вас побачу, чи то бувши далеко, - довідаюся про вас, що ви стоїте твердо в однім дусі, змагаючись однодушно за євангельську віру,
28 ні в чому не боявшися ваших противників; це буде для них певним знаком погибелі, а для вас — спасіння, і то від Бога». (Флп 1,27 і далі).

Існує тісний зв’язок між проповідуваним Євангелієм та життям спільноти. Павло писав про це також до корінтян: «Пригадую вам, брати, Євангелію, яку я вам проповідував, яку ви і прийняли, в якій і стоїте. Нею ви також спасаєтеся, коли держите її такою, як я вам проповідував; інакше ви увірували надармо!» (1 Кор 15,1 і далі).

Моліться до Господа, щоб Він утішив їхні серця й зміцнив їх «у всякім ділі й добрім слові». Адже все походить від любові Отця, який дарує втіху й надію.

Вівторок, 25 серпня

Молитва з Пресвятою Богородицею

Читаємо сьогодні: Друге послання Апостола Павла до Солунян 2, 1-3. 13-17.

https://telegra.ph/Slovo-Bozhe-kozhen-den-25-serpnya-08-25-2

Покликання Натанаїла

Сьогодні Церква святкує свято апостола Варфоломія, чиї мощі знаходяться в Римі, у церкві, присвяченій йому на острові Тиберіна.

У цій базиліці, догляд за якою доручено Спільноті Святого Егідія, пам’ять про апостола зберігається поряд із пам’яттю про багатьох свідків віри, які в наш час і в усіх куточках світу продовжують віддавати життя за Євангеліє. Тут облаштовано меморіал, де зберігаються численні реліквії багатьох новомучеників останніх двох століть.

Реліквії святого Варфоломія свідчать про зв’язок новомучеників з Апостольською Церквою.

Апостол Варфоломій, як свідчить традиція, ніс Євангеліє аж до Вірменії, перетинаючи землі Сирії та сучасного Іраку, які й досі позначені стражданнями багатьох християн, переслідуваних за свою віру. Ми краще розуміємо слова, які Ісус звернув до Варфоломія (якого традиція ототожнює з Натанаїлом із першого розділу Євангелія від Йоана) : «Ти побачиш речі, більші за ці!».

Завжди існує більша любов, яку Господь виявляє і якої нас навчає, першим пожертвувавши своїм власним життям. І ми є свідками цієї любові.

Це свідчення, яке передається від серця до серця. Як тоді, коли Филип повідомляє Натанаїлу, що знайшов «Того, про кого писали Мойсей у Законі та Пророки: Ісуса, сина Йосипа з Назарету».

Натанаїл у своїй відповіді виявляє досить серйозне упередження: «Чи може щось добре походити з Назарету?».

Це упередження проти всього, що приходить ззовні, що не говорить про мене, що не ставить моє «я» у центр усього.

Коли Ісус бачить, що Натанаїл наближається, Він вигукує: «Ось справді ізраїльтянин, у якому немає фальші».

Натанаїл-Варфоломій зворушений цими словами: він відчуває, що його знають і люблять, і визнає Ісуса Господом життя та історії.

Понеділок, 24 серпня

Свято апостола Варфоломія з Кани Галілейської. Його мощі зберігаються у базиліці Святого Варфоломія на острові в Римі, яка стала меморіальним місцем «Новомучеників»

Згадуємо Джеррі Ессана Масло, південноафриканця, біженця в Італії, якого прийняла спільнота Святого Егідія: його вбили бандити в 1989 році. Разом з ним згадуємо всіх біженців

Пам'ять Апостолів

Читаємо сьогодні: Євангелія від Йоана 1, 45-51.

https://telegra.ph/Slovo-Bozhe-kozhen-den-24-serpnya-08-24-3

Сухі кістки

Рука Господня «виводить» пророка і показує йому рівнину, повну сухих кісток: «Це все дім Ізраїлю», — каже Господь пророку.

«Вони кажуть: Кості наші висхли, надія наша пропала, прийшов кінець нам!».

Здається, ніби чуєш слова багатьох людей нашого світу: жінок і чоловіків, які втратили надію, чиє життя висохло від болю та відсутності любові; літніх людей, яких залишили помирати на самоті в інтернаті; людей, понівечених війною та знесилених злиднями.

Чи є відповідь на цей біль і на смерть, що торкнулася життя багатьох?

Бог каже пророку: «Проречи над цими кістками й скажи до них: Ви, сухі кістки, слухайте слово Господнє! Так говорить Господь Бог до цих костей: Ось я введу в вас дух, і ви знов оживете».

Слово Боже відповідає у важкі часи навіть на моменти великого страждання. Бог не залишає нас напризволяще смерті, а тим більше — песимізму та безплідному почуттю жертви. Тому сьогодні це запрошення звернене до нас, до наших спільнот, до всієї Церкви, а також до кожної жінки та кожного чоловіка, які втратили надію й зачинилися у страху та відчутті безнадії.

Дух Божий, як у розповіді про створення світу, може оживити висохлі кістки, може повернути життя, може дати життя і майбутнє.

Дух приходить з чотирьох сторін світу, ніби нагадуючи, що Слово Боже створює новий центр, нове життя для всіх.

П'ятниця, 21 серпня

Молитва Святого Хреста

Читаємо сьогодні: Книга Пророка Єзекиїла 37, 1-14.

https://telegra.ph/Slovo-Bozhe-kozhen-den-21-serpnya-08-21-3