📖 «
Баламутка»
✍🏻 Лора Сван
Видавництво ТАКНе секрет, що я люблю персонажів, які змушують мене відчувати щось сильніше за звичайне «ну, норм». Не обов’язково хороше. Не обов’язково приємне. Люблю сірих персонажів. І яскраво виражених, з мотивацією «червоних прапорців»
Шейн із «Баламутки» саме такий випадок. І водночас прекрасна ілюстрація того, наскільки небезпечним може бути романтичний флер навколо персонажа, який має стільки червоних прапорців, що ними можна обклеїти футбольне поле команди «Буковина»
Джун живе в пеклі, яке видається під цілком пристойне життя. Престижна приватна школа, постійне цькування з боку однокласників, дім, де немає відчуття безпеки, і насильство, яке отруює повсякденність. Вона намагається пережити останній рік навчання, тримаючись за те, що ще дозволяє їй залишатися собою. Зокрема, за малювання. Типаж персонажем не новий, зрозумілий і викликає співчуття
Потім відбувається інцидент з грабіжниками, який можна було б забути, але він прямо повпливає на сюжет.
Перейду до Шейна. Хлоп перебрався до Лондона після низки невдалих рішень, притягнув за собою власне минуле, і має вже значну проблему в «новому житті», і цією проблемою є власне Джун. Тож замість того, щоб поводитися як доросла людина, яка розуміє наслідки власних учинків, він вдається до залякування. Бо, звісно, що може бути кращим способом розв’язати проблему, ніж створити собі ще кілька,та?
Отже, трохи рефлексії що до Шейна.
Почнімо з того, що він, на диво, не милий буркотун із важким минулим. Не чоловік, якому просто потрібно трохи любові, терпіння й одна хороша жінка, щоб ото знаєте, «я зміню його». Його проблеми значно глибші за поганий настрій, а поведінка значно гірша за звичайну емоційну недоступність.
Він поводиться з Джун зверхньо, намагається контролювати ситуацію, залякує її, а його ставлення до жінок часом відверто віддає мізогінією. Ці принизливі висловлювання, мінлива поведінка та ставлення до Джун як до людини, якою можна розпоряджатися. Я не читала ще відгуків інших, та, хоч і розумію, що це все субєктивщина, мені важко буде розуміти, якщо хтось вболівав за цю романтичну пару. Якщо хтось з вас читав, і має саме таку думку — ласкаво прошу в коментарі, із задоволенням подискутую
Мені цікаві персонажі з темним минулим. Мені цікаві морально неоднозначні люди, які роблять помилки, руйнують власне життя й намагаються якось вибратися з наслідків. Я взагалі не вважаю, що книжковий герой мусить бути зразком здорової психіки та емоційної зрілості. Бо ж тоді половина літератури залишилася б без персонажів, а я без деяких улюблених
Але є різниця між тим, щоб написати неприємного чоловіка, і тим, щоб дозволити його привабливості постійно відволікати від того, як він поводиться.
Травма може пояснити поведінку. Минуле може допомогти зрозуміти, чому людина навчилася захищатися агресією, чому не довіряє іншим і чому руйнує стосунки раніше, ніж вони встигають стати для неї важливими. Проте пояснення не дорівнює виправданню. І якщо чоловік поводиться як мудак, його сумна передісторія не перетворює кожну його образу на доказ великого кохання.
Особливо коли йдеться про стосунки, у яких від початку є серйозний дисбаланс влади. Шейн — викладач, Джун — учениця. Він також знає про її вразливість, а їхнє умовне знайомство почалося взагалі дікухи. Романтична напруга тут існує в дуже проблемному контексті, і я не буду робити вигляд, що достатньо кількох красивих сцен, аби всі ці обставини розчинилися.
Так, Джун повнолітня. Але повноліття не скасовує професійних меж, нерівності становища чи відповідальності дорослої людини за власні дії.
Та я розумію, чому Шейн може чіпляти читачів. Він не картонний лиходій, якого можна викреслити з історії. У нього є минуле, внутрішні суперечності й власний біль. Авторка поступово відкриває деталі, які дозволяють краще зрозуміти його поведінку. А напруга між ним і Джун, конфлікт інтересів та постійне зіткнення характерів підтримують цікавість до їхньої історії.
Проте розуміти персонажа — не означає погоджуватися, чи пробачати все, що він робить.
А тепер Джун.
1/6
