https://archiveofourown.org/works/83587336/chapters/220250271Рейтинг: T
Кількість слів: 500
TW (теґи-попередження): споріднені душі, АВ — Без Волдеморта, АВ — ви самі зрозумієте :)
На відміну від подруг, Герміона ніколи не мріяла потрапити до Азкабану. Її ніколи не цікавили масажі апельсиновими шкірками чи водоростеве обгортання, а мезотерапія взагалі лякала. Тож, як би Джіні не намагалася переконати, що Азкабан — справжній рай на землі, її не цікавив елітний комплекс відпочинку.
Допоки їй не трапилася стаття про дивовижні вміння дементорів. Усі знали, що дементори — знавці душ. Однак авторка статті стверджувала, що ті здатні не просто пізнати душу, а й віднайти споріднену пару.
Герміона скептично ставилася до концепту споріднених душ. Утім перспектива знайти людину, яка покохає її з усіма недоліками, здавалася спокусливою. Вона банально не мала часу ходити на мільйон безглуздих побачень, ризикуючи натрапити на збоченця, який загинає кутики у книжках або вважає «Історію Гоґвортсу» графоманством.
Герміона почувалася самодостатньою, але мусила визнати, що іноді хотілося, щоб удома на неї хтось чекав. Начхати на «біологічний годинник», стрілки якого наближаються до тридцяти, як повсякчас дорікала мати. Вона просто хотіла знайти когось, хто розумів би її.
Споріднену душу.
***
Треба було лиш знайти дементора, який погодиться поцілувати її та прочитати душу. Так вона й опинилася порозі кімнати, яка радше нагадувала шатро ворожки.
«Проходьте», — пролунав дементорів голос у голові.
— Вітаю. Мені треба, щоб ви прочитали мою душу.
Це здавалося кращим за «поцілуйте мене, будь ласка». І не звучало, наче вона маніячка.
Дементор кивнув, а китиці на каптурі кумедно захиталися. Зі змахом руки на столі з’явився пергамент.
«Уважно прочитайте і поставте підпис».
Герміона підняла брови: бюкратизм добрався навіть сюди.
Вона ознайомилася з умовами ще до подорожі, тому лиш пробіглася очима по тексту і взяла перо, коли двері у кімнату розчахнулися.
— Нікому не рухатися, працює ВДМЗ, — загорлав Мелфой, націливши паличку на дементора. Той смиренно підняв руки.
— Якого біса ти тут робиш, Мелфою?
— Рятую твою дупу. Повільно поклади перо і штовхни пергамент до мене.
Герміона закотила очі. Так драматично.
— Мене не треба рятувати, йолопе. Я прийшла добровільно.
— Справді? То ти знаєш, на що підписуєшся?
Герміона витріщилася на нього, мов на цілковитого довбня.
— Я буквально щойно прочитала умови угоди.
— То ти знаєш, що дементори забирають часточку душі при поцілунку?
Авжеж, вона знала цю деталь. Це здавалося невеликою платою за віднайдення спорідненої душі.
— То й що?
— То й що?! Ти б краще окуляри купила.
— Слухай, у мене немає часу на мільйон побачень. І до чого тут окуля..?
— Тобі не потрібен мільйон побачень. Вистачить одного.
Самим поглядом вона промовляла: «Що ти мелеш?»
— Я вже кілька років закоханий у тебе, але ти надто сліпа, щоб помітити! Я втомився від натяків, Герміоно, — він звучав аж ніяк не романтично. Радше розлючено. — Тож підійми свою гарненьку дупу і сходи зі мною на побачення.
— Це найгірше запрошення у світі.
— Ой, ну то подай на мене в суд.
— Ти ж знаєш, що це неможливо. Немає складу злочину і…
— Ґрейнджер, — знову перебив він. — Ти підеш зі мною на побачення?
Вона знову закотила очі.
— Гаразд. Але тільки одне! А тоді, коли у нас нічого не складеться, я повернуся і доведу справу до кінця. І навіть не намагайся мені завадити!
Мелфой посміхнувся і нарешті опустив паличку. Одного побачення вистачить. Зрештою, він уже бував у цій кімнаті раніше.
#останній_горокракс
1/2
