Задовго до того, як в наші міста полетіли сучасні російські ракети, хвора імперія вже намагалася вбити Україну. Тоді її зброєю були: підвали НКВС, нічні арешти, товарні вагони до Сибіру та розстрільні списки, в які вносили за право розмовляти українською, відстоювати інтереси та ототожнювати себе з нашою культурно-етнічною групою, вільно думати та просто жити на своїй землі.
Обмеження української мови, штучні Голодомори, депортації та масові страти, мали на меті одне - стерти нашу ідентичність, перетворивши українців на трудову масу "радянських людей". Коли режим стикався з небезпекою, його жорстокість ставала абсолютною. Цей конвеєр смерті працював без зупину роками. Кривавий слід терору, тягнеться крізь всю нашу історію та географію, а карта нашої країни вкрилася шрамами братських могил і таємних полігонів для страт, від Сходу до Заходу.
Радянська влада била по серцю української культури в тогочасній столиці - Харкові. Легендарний Будинок "Слово" - приклад підступності режиму. Спеціально зведений для українських літераторів, кооперативний будинок перетворився на "золоту клітку" та пастку. НКВС заходили мало не в кожну квартиру. Звідси поетів та письменників забирали на допити, заслання та розстріли. Харків став свідком того, як за лічені роки було вирвано серце українського відродження. А харківський лісопарк у П’ятихатках став братською могилою для тисяч безневинно замордованих українців та польських військових. Харківська земля прийняла тисячі тіл жертв тоталітаризму, знищених у підвалах харківського НКВС у 1940 році. Насильство та приховування злочинів були офіційною політикою радянщини.
Прямим ударом по нашому генофонду став Сандармох та підвали радянських тюрем, де були страчені Лесь Курбас, Микола Куліш, Валер'ян Підмогильний, Марко Вороний та сотні інших митців, істориків та культурних діячів. Їхня провина полягала лише в тому, що вони були українцями й творили для свого народу.
Але режим не зупинявся. У пік Великого терору 1937 року епіцентром нищення українства став Київ, а точніше - Биківнянський ліс, де щоночі у безіменних могилах ховали розстріляну столичну інтелігенцію, робітників та селян. Коли ж у червні 1941 року розпочалася німецько-радянська війна та війська СРСР відступали, НКВС показав свою справжню звірячу суть на Західній Україні. У переповнених політ-в’язнями тюрмах Львова, Луцька, Станіславова та Дубна - чекісти без суду і слідства, поспіхом, закидали гранатами та розстріляли у камерах понад 20 тисяч в'язнів. Трагедію продовжив травень 1944 року, коли кривава рука москви дотягнулася до Криму, за лічені дні депортувавши та прирікши на загибель увесь кримськотатарський народ.
Сьогодні, у День пам'яті жертв політичних репресій, ми чітко бачимо, що сучасна росія використовує ті самі методи: ганебні спадкоємці НКВС/КДБ знову катують українців у підвалах на окупованих територіях, депортують наших дітей, палять книги і намагаються нищити нашу Державу, плюндрувати нашу памʼять.
Але історія довела - Українську Націю знищити НЕМОЖЛИВО!
https://www.instagram.com/kh127br/ |
https://www.youtube.com/@Kh127br |
https://www.tiktok.com/@kh127br |
https://www.facebook.com/Kh127br | |
https://127ovmbr.mil.gov.ua/|https://send.monobank.ua/jar/e6QCyFfvn
1/18
![[НЕДЕЛЯ ВП] G𑜅ȴȴɐׂrყ ׄ᧗𑜅ɕɐׂ DW 𑜅ɾȶִׄs . Telegram channel](https://cdn.tgdio.com/channels/2026/08/GalleryMaceDwArts.webp)
