Літературна кома

https://share.google/q2Kc5dOnPdDFKZ6eW «Нових Темних Віків» як чудова візуалізація сучасної реальності.

Треба зробити такий стікер

очікування: книжкова спільнота — це інтелігентні інтроверти і тут всі максимум дискутують на тему дати та місця чаювання
реальність:

На фоні — купа книг, які я читаю або ще маю прочитати.
Я: перечитала «Безніч». Хороша книжка, шкода тільки, що автор — типовий вестерн.
Планування — моє все.

Вперше в житті побувала на Comic Con.

Дуже сподобалися стенди з виробами ручної роботи: зброя, прикраси, колекційні картки та інший мерч — усе це було справді цікаво роздивлятися.

Дуууже багато людей у костюмах. Часто костюми були не надто вдалими або взагалі не пасували під типаж людини, але все одно круто, що ґіки мають простір для самовираження — і це кайф. Наприклад, у костюмі маленької ельфійки Фрірен був двометровий чоловік із бородою та пивним животом.

Була можливість сфотографуватися з зірками фільмів та серіалів (за гроші, але багатьох це влаштовує, і чому, власне, ні).

Також можна було зробити тату чи пірсинг. Я намагалася не думати про стерильність у таких умовах, але охочих вистачало.

Що не дуже сподобалося: купа мотлоху з Китаю за оверпрайс і сотні однакових виробів, надрукованих на 3D-принтері.

Ще я очікувала більше прикольних фотозон, бо фотографувати там особливо не було що.

Якщо коротко: відчуття, ніби на базар сходила, але атмосферно.

Єдине, про що реально шкодую, — що не купила катану з Devil May Cry. Тож, схоже, доведеться сходити ще раз.

Людоньки, яке я було дурне, що так довго відкладала «З імли народжені»

Яка хороша книжка, не можу натішитися 😍

Що читаєте цими вихідними?

«Соліст смерті» — Малія Пірс
Моя оцінка: ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️

Було паґано.

Хотілося закрити книгу вже на 10-й сторінці, але я змусила себе дійти до 25-ї, щоб хоча б мати, про що написати.
Не допомогло.

Помилки — це вже навіть не головна проблема, хрін із ними. Форматування тексту, надмірна кількість курсиву, відсутність абзаців і вибір шрифту буквально вбивали мої очі.

Знаю, що в наступних накладах авторка прибрала це форматування, тож читатися книга має легше (у мене був найперший наклад). Але купувати нове видання й давати цьому тексту ще один шанс я не планую. Як і знайомитися з іншими книгами авторки. Особливо зважаючи на те, що вона вже випустила три книги, але послугами редактора, схоже, так і не скористалася.

Світ книги не є оригінальним: це фанфік за мотивами гри https://share.google/rzmUDyX1EosW7smlW.

Не знаю, скільки сторінок потрібно прочитати, щоб «втягнутися», але через таке оформлення в мене просто не виникло бажання читати далі й перевіряти, чи зможе сюжет зачепити хоча б згодом.

У коментарях залишу кілька фотографій сторінок, щоб ви теж могли оцінити цей тяжкий люкс.
Бо загальне враження таке, ніби мені плюнули в обличчя й запропонували за це заплатити.

🔻 найкраще тут — це собака на фото.

Викликайте швидку
Мені погано від цієї сторінки

Форматування, що змушує плакати

« https://share.google/NXyznKb7BVh3oQFbS» — Навесса Аллен
Моя оцінка: ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️

Елі працює медсестрою в травматології. Після зміни вона любить випити келих вина й розслабитися за переглядом відео з гарячими мужиками в інтернеті. Найбільше їй подобається татуйований чоловік у масці.

Також у нас є Джош. За класикою жанру — суперпупер хакер, нереально багатий і той самий штрудель, який знімає хтиві відео, від яких Елі в захваті.

Ніколи не здогадаєтесь, що сталося далі ✨інтрига✨ — вони зустрілися, і понеслось.

За негативний відгук на цю книгу кілька людей обіцяли мені порчу на срачку. Тож якщо в будь-якому разі на мене чекає сумний фінал, давайте хоча б почнемо з приємного.

Мені дико сподобалося, що головна героїня — не чергова принцеска, а доросла жінка, яка втомлюється після роботи, хоче прийти додому, погладити кота, випити й нарешті відчути приємні вібрації, якщо ви розумієте, про що я.

Їй дістається найлайтовіша версія сталкера, бо Джош — абсолютний зелений прапорець у світі брутальних горе-їбак. Він готує для Елі, любить її кота, турбується про її безпеку після того, як буквально вдерся в її будинок та життя. Я навіть готова пробачити йому те, що він зіпсував її матрац.

Їхня взаємодія була органічною, а гарячі сцени — гарячими та акробатичними.

А тепер про мінуси.
Авторка, здається, взагалі нічого не досліджувала. Як працюють лікарні, законодавство — абсолютний похуй.

«Я не довіряю своїм яєчникам після сексу», тому що? Вип’ю дві протизаплідні пігулки замість однієї.

У нас є важкі психологічні проблеми, які ми тягнемо все життя? Вирішимо їх за один діалог.

Спільне вбивство ніби й звучить прикольно та додає сюжету гостроти, але в реальності ти читаєш про пару, яка «вбиває разом», приблизно з таким обличчям: 🗿 вбивство століття.

Нізвідки з’являються мафіозі, щоб розв'язати всі проблеми героїв і заодно закинути гачок на другу частину. Ніяких питань, бо це сім’я (тут на сцену виходить Домінік Торетто)

Повтор одних і тих самих котячих жартів мало не на кожній сторінці — я зрозуміла, можна наступний прикол?

Хотілося менше картонних декорацій і трохи більше різноманітності.

Можливо, прочитаю наступну частину виключно через пірсинг члена в головного героя, але це не точно.

#Кідручне
ЦЕ НЕ НАВЧАЛЬНА ТРИВОГА!

Бородатий Тамарин планує видавати старі книжки Макса Кідрука.
Це дуууже добрі новини, бо:

1. Можна не скуповувати його старі книжки з сексизмом та застарілим дизайном.
2. Перекупи в прольоті

Маловірогідно, але якщо перевидадуть Навіжених і видадуть Бот 3 — це буде рвань 🤌🏻

Що скажете?

Найкоротший відгук: всраться можна. Після цієї книги мені потрібно в церкву. Повний відгук напишу трохи згодом 🫣

Найкоротший відгук: всраться можна. Після цієї книги мені потрібно в церкву.

Повний відгук напишу трохи згодом 🫣

Я: все, беру себе в руки — тільки заплановані книги, тільки хардкор, тільки дисципліна.

Бесті: хочеш прикол? Тут уже на перших сторінках із дитини душу висмоктують.

Я: продано. Беру наступною.

Усіх хто буде на Книжковій Країні завтра (26.04.) запрошую відвідати благодійний майстер-клас зі створення колажних закладинок😺

Це можливість зробити власну унікальну закладинку — під настрій, улюблену книгу чи просто естетику, яка вам близька.

Деталі заходу — https://www.instagram.com/p/DW9J6JUDG6l/?igsh=MXIxdG55Ym9scmxrdQ== ⬅️
Зареєструватися на МК можна за https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSeffQqKMV89VIyZNMuxiULKlrhz8i0z0Y3zhpWcc1dixnrzzg/viewform?utm_source=ig&utm_medium=social&utm_content=link_in_bio ✏️
Якщо не зможете прийти — можна підтримати https://send.monobank.ua/jar/7RbGAan2WD?utm_source=ig&utm_medium=social&utm_content=link_in_bio&fbclid=PAb21jcARZhCJleHRuA2FlbQIxMQBzcnRjBmFwcF9pZA81NjcwNjczNDMzNTI0MjcAAadWvAdljDtNP2wcH-dW1FNkiHVds3EjBAk9m7GfqTSCHxLjYMpd_Ol1bR5bAw_aem_-dU-sKwm27BLQf6P24lXIA. Усі кошти підуть на підсилення https://www.instagram.com/lovefury_volunteers?igsh=MXBsdmJ5cWZxMmR1dQ== 💡

Зробите щось маленьке й красиве, що залишиться з вами надовго 💕
Робити щось своїми руцями — це такий кайф 💕

#рекламнакома

Результати премії книжкових блогерів:

⭐️ Артур Дронь «Гемінґвей нічого не знає» — 35 балів.
⭐️ Аліна Дихман «Сніжний Ізюм» — 33 бали.
⭐️ Марина Ніцель «Темний спадок» — 30 балів.
⭐️ Юлія Ведмідь-Гнепа «Намул» — 26 балів.
⭐️ Наталія Довгопол «Шляхи Еврідіки» — 11 балів.

Переможець — без сюрпризів, усе доволі передбачувано.
Як вам результати?

«Сніжний Ізюм» — Аліна Дихман
Моя оцінка: ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️

Головна героїня, Міра, мешкає в Харкові. Вона закрита, злиться — на людей, на матір, на весь світ (до останнього питань немає). П’є, бо втратила найближчого друга: він загинув у Херсоні. Він заповів їй свої книжки — людині, яка не любить читати. Цікаве рішення. Але в Марка, я переконана, був свій план.

Міра шукає, куди подіти цей спадок, і натрапляє на оголошення: Ізюмська бібліотека просить книжки. Вона їде до Ізюма й бачить, як завідувачка рятує фонди зі зруйнованих бібліотек і вирішує допомогти. Хоча, як на мене, спочатку це була спроба втекти — від втрати, від себе. А потім все закрутилось.

На її шляху трапляються різні люди й історії. Усі ці обличчя нам уже знайомі. Ти це вже чув, бачив — але щоразу вони ніби дають сили жити й продовжувати боротися. Тож ця книга стала для мене трохи терапевтичний ефект.

Це не класичне фентезі. Радше фольклорна історія з міфічними істотами, місцевими легендами та духами. Я була дуже скептично налаштована до поєднання нашого сьогодення з фентезійною складовою, але «Сніжний Ізюм» став приємним винятком із мого досвіду.

Книга затишна й неспішна. Я вдячна їй за можливість нарешті розслабитися. Сміялася і плакала разом із Мірою. Цей гумор — дуже мій. І це горе, на жаль, теж добре знайоме.

Окреме задоволення — книжки, що з’являються на сторінках. Було так приємно впізнавати їх. Я подумки згадувала, які з них уже читала, а які ще тільки в планах.

І так, Аліна Дихман абсолютно безсоромно підкупила мене згадками Півдня. Це мій рідний край, тож дякую авторці за ці миті ностальгії.

Якщо рай і існує на землі — то це острів Джарилгач. І ви мене не переконаєте в іншому. Дуже хочу вірити, що ми ще матимемо змогу побачити наш Джа 💔

Видавництво Уроборос довело мене до ручки 🙈

Протягом останніх двох тижнів я постійно натикалася на дописи про завершення передзамовлення — і щоразу бігла перевіряти, чи точно все замовила, чи нічого не пропустила 😬 Бо я людина трохи амнезійна: постійно забуваю, які книги вже куплені, тому доводиться перевіряти знову і знову. І кожного разу, переконавшись, що все оформлено, видихаю з полегшенням. До наступного дня 😢

Тепер залишається тільки чекати на нереальну трійцю: «Промені Аласі», «Землю молодих» та «Світ для фрау Еверс» 🙃

Я терпіла все: страшний будинок, моторошних ляльок…
Але БІЛКА ІСУС?

« https://share.google/QBEVFNnEYOPhYGaAv»

У ВСЛ з'явився просто https://starylev.com.ua/bookstore/category--suveniry/souvenir_cat--14 по Літопису Сірого Ордену! ❤️

XL можна замовити вже зараз, а інші розміри ще треба буде почекати до 9 травня.
Чекаю дуже-дуже.😃

Як встояти і не замовити таку красу? Це вау! 🥰
Нам треба більше мерчу по книгам

« https://share.google/zs5scLITb6bBGanMh» — К. С. Пакат
Моя оцінка: ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️

DNF 23%
Це було неймовірно нудно та прісно. Я не можу, не хочу і не буду читати цю книгу.

Дамен — спадкоємець трону, якого зраджує рідний брат і відправляє як сексуального раба до правителів ворожої країни. Чому? Щоб принизити. Про ймовірні наслідки цього заслання, схоже, ніхто не замислювався.

У підсумку принц, зраджений своїми, опиняється в полоні ворога, де його змушують битися, ґвалтують тощо. Це всесвіт, у якому зґвалтування й педофілія подаються як норма. Лор не розкритий, мотивація персонажів теж.

Не вистачило бодай якоїсь інтриги, щоб хотілося продовжувати. Тому не збираюся витрачати час на книжки, які не приносять мені задоволення.

Не подумайте, що я скаржуся, але я думала, що «Захисники лісу» — це фентезі про Південь: трохи затишне, фольклорне, якась казка… аж раптом відбувається таке:

Це я почула, як Саша Ганапольська (Tember Blanche) співає сороміцькі коломийки про Пса Патрона
Вже обожнюю цю книжку 😍

#тепердоведетьсядумати

https://share.google/xIkCpNvy2gUPHPMcK — Лорен Ашер
Мільярдери озерних міст. Книга 1
Слухала в Абук ✨

Я плювалася на Лорен Ашер після «Дрібним шрифтом», тому до цієї історії підходила скептично. Але мені так сподобалось 🌚

У нас тут є:
🔸 маленьке містечко
🔸 старий будинок з привидами
🔸 знайомі з дитинства
🔸 непристойно багаті люди
🔸 від суперників до закоханих
🔸 другий шанс у стосунках
🔸 одне ліжко в готелі
🔸 взаємні розіграші
🔸 іспанський вайб

Далія Муньйос і Хуліан Лопес — друзі (і, спойлер, закохані все життя), які постійно змагалися за першість у всьому. Але життя внесло свої корективи — і вони стали чужими людьми.

Вона заручилася й стала відомою дизайнеркою інтер’єрів. Він — непристойно багатим власником будівельної компанії.

Усе змінюється, коли Далія повертається в рідне містечко після важкого розриву, намагаючись втекти від свого колишнього життя в Сан-Франциско.

Книга підіймає багато важких тем: депресію, почуття провини, хвороби, складну вагітність і безпліддя. Мені дуже сподобалося, як авторка їх розкриває — без надмірної драми. І всі проблеми не вирішуються парою фраз — це методична та складна робота не на один день.

Особливої атмосфери додають іспанська мова, традиції та мами головних героїв, які дружать із дитинства і, звісно, мріють звести своїх дітей разом.

Книга трохи задовга для такого жанру, але для мене це стало перевагою. Тут немає різких драматичних поворотів чи стрибків сюжету — розвиток стосунків повільний і усвідомлений.

Тут немає нічого нового чи феєричного. Просто хороша історія з купою кліше, гарним сексом і несподіваним арештом головних героїв.

Чекаю на наступні книги серії.
Моя оцінка: ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️

https://vivat.com.ua/product/bohy-moho-kraiu-duzhe-liubliat-krov/ — Євгенія Кужавська
Слухала в Абук ✨

У Києві відбувається серія вбивств, що нагадують жертвоприношення давнім богам, і розслідувати їх беруться учні української школи — бо хтось же мусить це робити. Але для мене ця історія виявляється зовсім не про розслідування. Детективна лінія тут — радше привід зануритися в атмосферу й епоху, ніж головний рушій сюжету.

Мені дуже сподобалась атмосфера Києва: багато митців, історичних постатей, виставки, музеї, де можна побачити всесвітньо відомі картини. Водночас це світ, у якому поруч існують голод, страти полонених, зникнення людей — і навіть блядський лєнін десь бігає.
Що тут сказати? Історія циклічна, а росія — гімно.

Ця книга написана про реальних людей. Ви можете знати їх з історії або гуглити під час читання: Вероніка Черняхівська, Кость Велігорський, Микола Зеров, Ігор Лоський, Євген Тарнавський та інші. Багато дрібних деталей, які чудово передають той час і людей, що жили тоді.

Не можу не сказати про захват від мови та стилю авторки — хочеться насолоджуватись цією формою. Це дуже красиво. Попри французьку без перекладу: місцями можна зрозуміти по контексту, але є кілька епізодів, де я гадки не мала, про що йдеться.

Мені бракувало більшої кількості акцентів і пояснення, навіщо ми це читаємо. Хотілося, щоб текст спонукав глибше придивитися до історичного періоду та постатей, про які йдеться. Для мене ця книга відкрилась тільки після обговорення.

Натомість експозиція (нехай і прекрасна) займає забагато місця, а обов’язкові елементи дарк-академії та захоплення «Саломеєю» так перетягують на себе увагу, що мені вже було байдуже до вбивств: я хотіла й далі насолоджуватись стилем авторки, відвідувати спіритичні сеанси та міркувати про те, кого із хлопців обере головна героїня і яка доля чекає на її найближчу подругу.

Можливо, авторка й хотіла, щоб ми були в шкурі героїв: думали про буденність, Вайлда, залицяльників, дрібниці — аж поки не стає очевидно, яка катастрофа насувається.

Також дивним здалося вживання фрази «боги мого краю дуже люблять кров» у контексті захисту свого дому. Вибачте, я цього не зрозуміла. Які, в біса, боги?

Перша військова школа вже під Бахмачем. Приносить свої жертви матері-землі. Кривавих ритуалів у нас вдосталь. Боги його краю дуже люблять кров.

Неймовірно влучно було б поєднати фразу «Боги мого краю дуже люблять кров» з розслідуванням, «Саломеєю», давніми богами й подіями 1917 року. Але коли червоні загони Муравйова наближаються до станції Крути, щоб занапастити сотні молодих життів — це не боги люблять кров, а русня.

І головна героїня, маючи нареченого на фронті, вперто повторює цю фразу:
— Я маю провести його на вокзал, він знову їде на фронт, — додає вона.
— Це ж чому? — запитує Міля.
[...]
— Тому що... — і повторює, — «боги його краю дуже люблять кров», Ліпецька. Хтось має їхати на фронт.

Авторка намагається говорити про важливе — історію, пам’ять, людей. Яких забули, а дехто й зовсім не знав.
Після цієї книги я точно хочу освіжити свої знання про ту епоху. Це хороша книга, але хочеться копнути глибше й почитати ще щось на цю тему.

Моя оцінка: ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️

Якось я почала читати книжку, відклала її — і забула про неї.
А тепер знайшла й думаю: читати зараз чи дочекатися річниці? В принципі, лишилося недовго 😆

Щоденники вампіра та Інтерв'ю з вампіром?

Ви бачили? 😱😱😱

Чесно, я вже не сподівалась прочитати ці книжки українською!
Але Artbooks зробили мій день 💕

https://share.google/NY8YRpHEW13PSNAin — Лєна Лягушонкова

Я обожнюю книги з дивними назвами, тому «Мій прапор запісяв котик» не мала жодного шансу оминути мою бібліотеку. Обісцяний прапор «партії регіонів»? Мені це треба.

Це автобіографічна історія. Авторка виросла на Луганщині, і хоча це не мій регіон, дещо з описаного було мені знайомим. Книга охоплює період від 90-х до мітингів за «партію регіонів», чіткі часові рамки тут визначити складно.

Сюжет тут складно оцінювати, адже вся книга — це радше потік свідомості й опис життя авторки з усіма його смішними та жахливими моментами. Дроблений текст, без звичних нам розділів. Історії безперервно перетікають одна в одну, зачіпаючи все і всіх на своєму шляху. Ми читаємо про дідів, бабів, інших родичів, сусідів та їхніх дітей, циган тобто ромів, кошенят у відрі, випадкових студентів універу — буквально про всіх.

Було смішно, страшно й подекуди огидно. Чи хотіла б я пережити бодай щось із цього? Ніколи і ні за яких обставин.

Але на останній третині я знудилася: від оповіді, від постійної зміни персонажів і загалом від тексту. Почала ловити себе на питанні: «Навіщо я це читаю?». Ми так стрімко перестрибуємо з теми на тему — у мене тиск так не скаче.
Я очікувала, що історія завершиться подіями 2014-го або 2022 року, що ми прочитаємо, як авторка зустріла початок війни, але не склалося. Залишилося відчуття кульмінації, яка не відбулася — і для мене це виглядало дивно.

Висновок.
Це хаотична, місцями виснажлива, але жива книга без чіткого сюжету.
Вона може вам сподобатися: у ній багато гумору, іронії та рефлексії. Відгуки на неї дуже різні — і я розумію, чому. Вона не всім заходить, і це не та книга, яку я можу сміливо рекомендувати кожному.
Якщо чесно, я навіть не знаю, кому її радити. Тут треба просто пробувати. Але якщо вирішите — раджу почати з ознайомчого уривка на сайті видавництва, щоб зрозуміти, чи підходить вам такий стиль оповіді.

Моя оцінка: ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️

Так склалось, що я дочитала ці книги майже одночасно і маю питання:

Відгук на яку з них писати першим?

♥️ — «Світло згасло»
🔥 — «Сніжний Ізюм»
⚡️ — «Мій прапор запісяв котик»

Почала слухати нову книгу — і вона мене вкурвила. Через відсутність приміток у потрібних місцях. Пояснюю.

У тексті час від часу з’являються фрази французькою — без перекладу та приміток. Я французькою не володію, тому змушена просити чоловіка перекладати.
Ми маємо знати французьку по дефолту, чи я щось пропустила?

Чому ніхто не звернув на це уваги? Особливо у форматі аудіо.

Зате є примітка про те, де знаходиться крамниця з улюбленими цукерками головної героїні.
Дякую, це мені дуже допомогло 🙂