Overbooked

Останні пару днів слухала це інтервʼю з Богданою Лаюк, заступницею Міністерки культури України. Мені сподобалось і вам раджу! Говорять про: 🖌культуру читання в Україні; 🖌чому читати корисно, важливо і взагалі дуже-дуже треба нашому мозку; 🖌про популярність…

До речі, про бібліотеки. Подивіться, яка крута у мене бібліотека у Києві прямо у дворі 😎 Це центральна бібліотека Соломʼянського району ім. Сковороди. Вона постраждала від двох прильотів, але не зупиняла роботу, завжди залишається центром збору для місцевих жителів, а ще й осередком дозвілля (і світла!).

Там постійно дуже багато різних івентів, літературних вечорів, презентацій та клубів, а ще різні активності не повʼязані з читанням.

Крутий бонус – тут можна знайти справжні книжкові скарби. Та ж «Літня книга» Туве Янссон, старі видання Борхеса та Сарамаґу, тощо.

Я записана! Вгадайте, скільки коштує річний абонемент?! Відповідь у коментарях ⬇️

4-й день у Франківську у книжкових покупках. Взагалі, просто треба було перевірити, чи добре працює поштомат у будинку 😁
Наче норм, але буду слідкувати і робити контрольні перевірки! 🫡

«Бігуни» Ольга Токарчук

…коли б не існували раціоналізація, сублімація, витіснення — всі ті штучки, якими рятуємо самі себе, — коли б можна було глянути на світ без жодного захисту, чесно й відважно, то нам би луснули серця.
Як можна було виснувати з наших занять, ми збудовані зі щитів і зброї, ми — міста, чия архітектура — самі лише оборонні мури, башти й фортифікації; ми — держави бункерів.

💔💔💔
«Бігуни» Токарчук – це, по-перше, дуже красиво. А ще субʼєктивно. Бо кожному вбачається та відгукується щось своє. Я читала багато відгуків, говорила з дівчатами на клубі про те, що цей текст дуже добре читається у момент подорожей або одразу після. Розділи про аеропорт, як таке собі міжсвіття і позачасовість, про філософію подорожей, роздуми про те, чому є ті, кому завжди треба рухатись, бігти і чи це суто рух або вже втеча?

Цей роман загалом не про сюжетність, це радше зібрані та зіткані спільною ідеєю есе, замальовки, короткі історії або навіть незавершені. На клубі поговорили, яка кому найбільше запамʼяталась і чому. Мої фаворити – про зниклих жінку з дитиною та про паромщика, який вчив англійську у вʼязниці по «Мобі Діку» (черговий мені дзвіночок нарешті його прочитати!). 

Токарчук пише дуже-дуже красиво, Сливинський перекладає її дуже-дуже красиво. Радити цей роман я не наважуюсь чисто через його своєрідну форму. Але рада, що читали разом у клубі Овербукд. З цікавого – я зібрала колекцію всіх романів Токарчук ще навіть не читаючи нічого у неї крім «Мандрівки людей книги». Повертатися до авторки точно буду, але дозовано.

Розкажіть, як ваші стосунки з текстами Токарчук?

"За два дні до прем'єри, починаю переклад". Яка краса.

Я жива! Книжковий канал теж! Просто у житті неслось занадто багато всього. Наприклад, тимчасовий переїзд 👀☹️

Але трошки видихну, розкладусь, і будуть і відгуки, і відео на ютуб, і книжковий клуб і інші дописи!

А як ваші справи?

Відбувається унікальний театральний досвід: прийшла в театр, о 18 знеструмило велику частину Києва і театр у тому числі. Глядачі разом з акторами вже 50 хвилин співають у темному залі ❤️ неймовірні ж!

Прочитане у серпні

Як же добре читалось у відпустці за містом, у Києві в мене концентрація помітно нижча. Тож у серпні прочитала 10 книг!

«Десь за морем» Т. Дж. Клюн – продовження «Дому у волошковому морі», але .

«Особливий голод» Челсі Дж. Саммерз – а оце мені зайшло! Проза розлючених жінок, криваво, з гумором.

«Захопити Тринадцятого» Хлої Волш – найнеочікуваніше читання року. Ну хотілось бути в тренді. У 18 я, можливо, прониклась би. У 33 я посміхнулась з цих sweet summer children. 

«Родинний лексикон» Наталія Гінзбург – цікаво побудований роман, актуальний, за побутовими фразами і жартами незмінно стоїть тінь війни та переслідування євреїв. .

«Таємниця Старого лісу» Діно Буцатті – коротка метафорична казка. Тут буде відгук. 

«Обмірювання світу» Д. Кельман – класна! Раджу. Про науку, дослідження світу та цінності життя, з шикарним гумором (на мій смак). .

«За стінами – океан» Анна Райнеке – антиутопія (або ні), у якій питань більше ніж відповідей. Але мені сподобалась. Доречі, https://t.me/zhorzhclub. Або ж німецькою чи англійською! Напишу відгук.

«Клара і Сонце» Кадзуо Ішіґуро – люблю я цього автора, його стиль і напівмедитативну прозу. Хороша, ідеально сумна книга, чудово пасує для книжкових клубів. Теж допишу відгук. Чекаємо екранізацію!

«Столітній чоловік, що виліз у вікно і зник» Ю. Юнассон – ну взагалі не моє, мені було смішно пару раз з 400 з чимось сторінок, всі інші я страждала.

«Ми любимо тебе, Зайчику» Мона Авад – одна з найочікуваніших мною книг року. Я хочу зібратися з думками на відгук. Поки враження таке, що деякі продовження краще не писати 🙈

Тепер показуйте ви! Що читали у серпні? Обожнюю роздивлятись!

Зараз зроблю те, чого за майже дві роки ведення каналу не робила жодного разу: попрошу трохи ваших грошів.

Друзі чоловіка попросили допомогти трохи розкачати збір, який зовсім став.

Збирають на п'ять планшетів для хлопців роти РЕБ, підрозділ VOID. Планшети необхідні для пілотів дронів.

Моя допоміжна банка на 10 000 грн.

А щоб було якось веселіше, то по досягненню цілі планую розіграти для вас неймовірну новинку від РМ з символічною назвою Книга, якій ніколи не згоріти. Я сама її дуже люблю і щиро раджу.

Умови: розіграш проводитиму серед донатів від 100 грн, але всі внески дуже важливі, тому буду дуже вдячна за будь-який донат, а також репости ❤️

🔗Посилання на збір:
https://send.monobank.ua/jar/2yWNNUDXQF

Якщо донатите не з моно, то вкажіть у коментарях свої контактні дані!

Я знаю, що збори зараз йдуть важко, але знаю, що ви тут усі дуже класні і трохи нам допоможете.

Після двох тижнів за містом у Київ я поверталась приблизно з таким же виразом, як у Нобіка на фото. Лишень друга доба у столиці, а я вже втомилась 😵‍💫 Але окрім того, щоб кричати, як ховрах на горі у мемі, треба ж якось триматись і щось робити. Тож розповідаю:
🔸онлайн-обговорення по «Столітньому чоловіку, який виліз у вікно і зник» провела. Давненько я так не страждала з книгою, її рівень упоротості та гумору трошки занадто для мене. Це такий собі Форест Гамп, але курильщика. Не вірте порівнянням з Бакманом. Але є і кому сподобалось, тож як завжди – варто читати і складати свою думку.
🔸почала новий театральний сезон, подивилась улюблену виставу вчетверте. Так, це «Калігула». Як думаєте, впʼяте піду?
🔸спорт через день, танці, спілкування з співмірно поплавленими людьми, які продовжують триматися і щось робити.
🔸накупила книжок, деякі планую показати.

Так і живемо. Як ваш останній день літа?

Моя колега зараз займається (суто по своїй ініціативі і суто лиш сподіваючись на себе) тим, що хоче розосередити по світові ті книжки українською, які мають для неї значення.

От прямо сама звʼязується. З діаспорою, фондами, бібліотеками тощо.

Це так страшно і сумно.

Бо от, банально, росія повибиває склади і ніде не буде умовно Петрарки українською. Ну тільки у когось вдома. Але в загальному доступі — ніяк.

Саме тому зараз видавці топлять за бібліотеки, що потрібно знайти таки фінансування на закупівлю книжок туди.

До прикладу, якби так було — можна було б колись прочитати «Велительку кісток». Взяти у бібліотеці. Зараз взяти почитати її ніде. Є може з декілька десятків на руках, а наклад «Жоржа» тільки-но з друку приїхав і шахед його спалив.

Хіба ж не логічно зробити закупи в бібліотеки? Розосередити, архівувати, зберегти?

Це ж нам усім треба.

Фото — видавництво «Жорж». Той самий наклад «Велительки кісток» українською. Який ми можемо ніколи вже не матимемо.

https://t.me/inbookwetrust

Такі новини колись закінчаться???

якщо ви шукаєте причину, щоб купити нову книжку.. ось!

«Обмірювання світу» Данієль Кельман

Анотація на звороті називає цей текст «справжнім латиноамериканським романом про німців», і щось в цьому є! Гумор, сарказм, абсурдність, летючі риби і летючі собаки, наука і привиди – все це історія про охудожнене життя та пригоди реальних науковців та дослідників, Александера фон Гумбольдта та Карла Фрідріха Ґауса. Обидва геніальні, погано адаптовані до соціуму, відлюдкуваті і абсолютно залюблені у свої дослідження. Один мріє подорожувати, інший ненавидить, однак і той і той прагнуть пізнати світ.
Йому теж хочеться подорожувати, сказав Гумбольдт.
Форстер кивнув. Багатьом хочеться. І кожен згодом шкодує.
Чому?
Бо немає вороття назад.
Море треба побачити.
Треба? Гаус запитав, де це написано.
Берег був засмічений, вода – не чистіша. Обрій
здавався вузьким, небо низьким, море виглядало наче юшка під брудною поволокою. Дув холодний вітер. Неподалік щось горіло, і від диму важко було дихати. На хвилях погойдувалася мертва курка без голови.
Так, добре. Гаус, примружившись, вдивлявся в туман. То можна, мабуть, уже й назад.

Не уявляла, що скажу це, але пригоди і дослідження цих науковців – одне з найзахопливіших читань цього літа (Кван з «Катабазисом» і неевклідовою геометрією має чому повчитися 😑). Гумор – класний, сміялася вголос! Ескпедиції Гумбольдта – це вау, всі елементи магічного реалізму якраз там, але для мене ці подорожі та дослідження на початку ХІХ ст. і так чиста магія. Завзяття, інтерес, безстрашність, з якою люди прагнули відкрити і вивчити світ неймовірна. Гумбольдт з ботаніком Бонпланом спускатиметься у печери та кратери вулканів, підійматиметься на на той час найвищі знані гірські вершини, сплавлятиметься Амазонкою, житиме з різними племенами (канібалами теж). Абсолютна фантастика!

Гумбольдт запитав, чи вони знають щось про канал між Оріноко та Амазонкою.
Звичайно, мовив той, який був у циліндрі.
Він ним уже плавав, мовив чоловік у прикрасах.
Він теж, сказав той, який був у циліндрі, але його не існує. Все це нісенітниці.
Далі на південь, сказав Маріо, поправивши циліндр, де живуть божевільні люди і розмовляють задом наперед, є карликові собаки з крилами. Він їх бачив на власні очі.
Він теж їх бачив, сказав Хуліо. Але тепер їх уже немає. Їх пожерла риба, що вміє розмовляти.
Ну дивовижно ж, ні? Чим не латиноамериканщина! 🔥

Якщо ви читали «Природу всіх речей» Гілберт або «Люди серед дерев» Янаґігари і вам сподобалось, то «Обмірювання світу» просто маст. Але якщо читали вищезгадані, і не сподобалось, то «Обмірювання світу» все одно читайте, бо такого гумору в інших немає 😂

Там є останні розділи про експедицію до росії (без них дійсно було б краще), але імперія 19 ст. зображена там відповідно – заборони, цензура, повна обмеженість і контроль. Це так, попереджую про тригерний момент. В усьому іншому – дуже сподобалась і раджу. Амбасадоркою цієї книги для мене стала https://t.me/peakeweekpapers, рекомендація у саме читацьке серце! 💙

Книгу на серпневе обговорення в Овербукд я обрала і оголосила ще у червні. Це «Столітній чоловік, що виліз у вікно і зник» Юнаса Юнассона. Весь час я збиралась прочитати її у серпневій відпустці, навіть мої одноклубниці нагадували взяти книгу. Що я зрозуміла, коли відʼїхала на 120 км від дому? Звісно, я забула саме цю книжку. Але вирішила казати, що вона просто не влізла у забиту машину 😂

Вчора залетіла на пару годин у Київ взяти чисті речі та нові книги, і що? Квартира на стадії ремонту виглядає як сцена з серіалу Декстер 😷Пощастило, що «Столітній чоловік» був на одній з крайніх полиць, тож за допомогою легкої акробатики книга нарешті у мене!

Залишилось лише дочитати її до суботи. Раптом ви вже читали, то теж долучайтесь до обговорення онлайн! У цю суботу о 20.00 в зум

💙 Вирішила відвсяткувати цей важливий день не менш важливим збором💛

Допомагаю укомплектувати новостворену https://t.me/160ombr камерками, аби вони ефективніше захищали нашу неньку від паразитів.

160 бригада вже позитивно затестила нові можливості відстежування ворога на нулі. Це відбувається за допомогою скидання камери на акумуляторі з дрону, якою потім дистанційно керують і виявляють пересування ворога.

Власне, на набори для цього і збираємо (акумулятор, модуль, камера). Ціль невелика допоміжної баночки, тож класно було б закрити сьогодні.

Моя мета: 6 000 грн
Спільна мета: 320 000 грн
Банка: https://send.monobank.ua/jar/AXDZ5j4Zhs

Збір Незалежності 💪

Традиційно: за донати, поширення та лайки – низький уклін❤️

З Днем незалежності, найкраща країно у світі! Всі українці та українки!

We’re f*cking independent! 💙💛

https://www.instagram.com/reel/DcaQ-HriCai/?igsi=MXU0Zmh0dGZkbmR6Yw==

«Родинний лексикон» Наталія Ґінзбурґ

Коли читала цей автобіографічний роман, було враження навіть не особистого щоденника, а ніби я у кімнаті з галасливою родиною Лéві (дівоче прізвище Ґінзбурґ).

Цей текст здебільшого описують як побудований з повністю родинних фраз. Я побоювалась чогось пост-модерністичного, потоку свідомості. Але ні, це дійсно спогади, у яких письменниця чіпляється за фірмові фрази, жарти, історії чи каламбури різних членів родини, друзів, короткочасних знайомих, і відштовхуючись від них вибудовує цей чи то роман чи то мемуари.

І як же це їй вдається! Десь після першої третини книги я інтуїтивно вгадувала, яку коронну фразу зараз скаже батько родини (Віслюки! Яка ж ти віслючка!), яку історію розкаже Лідія, мати (про дядька Барбізона). І це так тепло, і щемко, і талановито ❤️
Нас у родині пʼятеро, братів і сестер. Ми живемо в різних містах, хтось за кордоном, і нечасто листуємося. Коли зустрічаємося, можемо іноді поводитися одне з одним байдуже або неуважно. Однак достатньо, щоб між нами пролетіло якесь слово. Досить одного слова, однієї фрази — однієї з тих давніх фраз, чутих і повторених нескінченну кількість разів у роки нашого дитинства. Досить комусь промовити: «Ми приїхали в Берґамо не на гульки» або «Чим тхне сульфід водню», — щоб відродити наші колишні братерські стосунки, а разом із ними — наше дитинство і нашу юність, що так нерозривно повʼязані з тими фразами, з тими словами. 

Проте найбільше у таких текстах мене чіпляє те, як за побутовими сценами, жартівливими історіями, прогулянками Турином та походами у кіно, вплетена непроста історія доби – фашизм. Батько Наталії Ґінзбурґ був євреєм, чоловік (очевидно з прізвища) теж, всі були активними антифашистами, брати Наталії вдавались до підпільної боротьби, батьки переховували важливих діячів антифашистського руху вдома, всі чоловіки родини певний час перебували у вʼязниці. Крізь розмови, вечері, пошук продуктів та щоденні жарти типу «Піду прогулюясь, подивлюсь, чи вже зник фашизм» відчуваєш навислу небезпеку, темряву часу. І, звісно, багато чого знайомого.
Вони з матірʼю залишалися в Турині, аж поки їм не розбомбили домівку. В Турині під час бомбардувань батько ніколи не хотів спускатися до підвалу. Мати щоразу мусила його вмовляти і погрожувати, що коли він не спуститься, то і вона не піде.
— Дурня! — бурчав він уже на сходах. — Якщо завалиться дім, то завалить і підвал, і казати нічого! Про яку безпеку можна говорити у підвалі?! Дурниці!

Хороший, інтимний роман про родину, памʼять, любов і про війну, контекст доби, тогочасних інтелектуалів та їх роботу. Мені сподобалось. Ще раджу почитати https://anetta-publishers.com/books/284, подруги Наталії Ґінзбург. Вони різні за сюжетом і темою, але чомусь для мене обидва ці тексти про те, як за побутовим, звичайним життям повстає щось грандіозніше, важливе, щире.

Ситуація: за три дні відпустки прочитала три книги. Всього взяла 5.

Ті, що прочитала, на першому фото. Ті, що залишились, на другому 🙄

Добре, що тут у хатинці є ще своя бібліотека, яка поповнюється!

А рожеве небо просто вам як бонус 🩷

💯 💯💯

«Я, яка ніколи не знала чоловіків» Жаклін Арпман

Історія довкола книги не менш цікава, ніж сама книга (а може і більш). Це єдиний з більше ніж 15 романів Арпман, перекладений іншими мовами. «ЯЯННЗЧ» вийшов друком у 1995 році і…. нічого не відбулось, трохи схвальних відгуків, критики, фіналіст премії та й все. Англійською перекладач змінив назву на «Володарка тиші», що теж не спрацювало.

І ось майже через 30 років після публікації текст Арпман вибухає популярністю завдяки тік-току. Саме буктокери звернули увагу на перевидання 2022 року, прочитали, прониклись і розкрутили цей текст. Книга, яка чверть століття продавалась накладами 2-3 на рік, у 2024 розійшлась 100к тільки у США. І полетіли переклади, продажі, обговорення, https://www.service95.com/books/i-who-have-never-known-men-2. «ЯЯННЗЧ» називають «Оповіддю служниці» для Gen Z. Цікаво, що роман Маргарет Етвуд, написаний ще у 1985 році, вибухнув повторною популярністю та зростанням продажів під час першого терміну президенства Трмпа, а роман Арпман 1995 року – під час другого терміну.

Обидві історії – антиутопії про жінок, часто їх називають феміністичніими. Але наскільки це коректно про текст Арпман я б посперечалася. За сюжетом у підземному бункері перебувають 40 жінок, їм не можна торкатися одна одної, їх охороняють чоловіки-наглядачі з батогами, які ніколи не комунікують ні з ними ні між собою; жінки погано памʼятають своє попереднє життя, взагалі не знають, де вони і чому. А у певний момент вони припиняють цим цікавитися, окрім одної, Малої, яка потрапила в бункер дитиною, і все її життя – ця вʼязниця. 

А потім стається дещо, і жінки опиняються на свободі, виходять на поверхню. Починається їх шлях, пошук відповідей та інших людей. Так, звучить цікаво і навіть гостросюжетно. Але сам текст інший, досить рівний емоційно, без вау-твістів. А ще авторка не дасть вам жодної відповіді. Жодної. Ви, читачі, можете злитися, сваритися, казати, що щось не сходиться, так не буває, ви не вірите, але нічого не вдієш. Жодної підказки чи рішення, 200 сторінок з відкритим фіналом – і така собі Римська імперія для читачів.

Добре, що ми обговорили її з читачками Овербукд. Майже всі посварили книгу за відсутність відповідей, логіки, сказали, що схоже на чернетку. Далі під спойлер залишу теорії дівчат (обожнюю!). Хто вже читав, сміливо відкривайте і пишіть свої теорії!

Одна з теорій-очікувань – головна героїня, яка ніколи не мала місячних, не знала ні кохання ні чоловіків, та і була майже асексуальною, у фіналі виявиться хлопчиком. Оце був би поворот!

Друга, улюблена, що в кінці, коли героїня, вважає, що помирає від болю через рак, насправді до неї нарешті прийшли місячні. Просто весь їх умовний підрахунок часу та його відчуття були неправильними: Мала була дуже юною, а інші жінки – набагато старшими, і у тексті пройшли насправді не десятиліття, а роки. І ось нарешті відбулось статеве дозрівання, героїня не помирає, а просто щось незнайоме відбувається з її організмом. Смілива теорія, але цікаво!

Також звучали ідеї і сподівання на те, що в фіналі це виявиться таким собі шоу Трумана, великим збоченим експериментом над жінками. 

Ще варто згадати про те, що більшість родини авторки загинули в Аушвіці, ось ця травма концтабору (хоч Арпман не мала цього досвіду) позначилась на тексті. 

Про питання, звідки енергія, хто були наглядачі у чоловічих бункерах, чому в автобусі у всіх були однакові довідники з садівництва, чому Мала одразу не пішла досліджувати світ сама і тд. теж поговорили і фантазували. Якщо у вас є ідеї, пишіть!

Я особисто десь в середині зловила вайб книги, мені дуже нагадувало мій стан під час піших походів на 100+ км, коли вже немає ні питань ні відповідей, є дорога, втома, абсолютно чистий розум і таке от медитативне механічне крокування. Після багато думала про те, що ж нас робить людьми, яке значення має памʼять, історія, освіта, чому хтось діяльний, а інша людина швидко здається.

Ще у процесі читання згадувались «Простодушний», «В очікування Годо», «Якій чудесний світ новий» й одна з моїх улюблених книг – «Татарська пустеля» Буцатті. А ще тексти Кафки. Я люблю абсурд, от тільки тут мені його не вистачило.