ꑭ Політичне Крило Товариство Націоналістів України ꑭ

15 жовтня 1959 року в Мюнхені агент НКВД Богдан Сташинський підступно вбив Провідника Революційної ОУН, духовного наставника й незламного лідера українських націоналістів — Степана Бандеру.

Замах стався на сходах будинку на вулиці Крайтмайрштрасе, де мешкала родина Бандери. Коли Провідник повертався додому, агент випустив йому в обличчя струмінь отрути зі спеціального пістолета-шприца. За кілька хвилин серце Степана Бандери зупинилося.

Раніше тим самим способом Сташинський убив іншого провідного діяча ОУН — Лева Ребета. Згодом він зізнався у скоєних злочинах і підтвердив, що діяв за наказом московських спецслужб.

Так Москва намагалася знищити Провідника, але не змогла вбити Ідею.

Життя Степана Бандери обірвалося, та його боротьба не завершилася. Ідея, народжена вірою в українську націю, волю й державність, продовжує жити в серцях тих, хто не скорився і сьогодні бореться за Україну.

Степан Бандера — символ Нації. Його Чин триває.

Бог, Нація, Перемога!

Збір на шиномонтажний верстат для РДК☠️

Банка
https://send.monobank.ua/jar/3TT3oYnfGc

До нас звернувся один із волонтерів РДК з проханням сприяти у забезпеченні підрозділу необхідними витратними матеріалами, продуктами та технічними засобами.
На даний момент існує потреба в наступному:
сухі душі;
вологі серветки;
харчова плівка;
газові балони типу X-treme;
енергетичні батончики;
енергетичні напої;
лимонад;
шоколад;
маскувальні мережі;
зарядні станції EcoFlow та аналоги;
Starlink.
Якщо у вас є можливість надати або передати будь-який із зазначеного переліку, просимо зв'язатися з @Prudik03 особистих повідомленнях.

● ЖИТТЯ В ЕМІГРАЦІЇ ТА ВІРНІСТЬ ІДЕЇ...

Після втечі Січинський нелегально виїхав до Норвегії. Деякий час він перебував у Швеції. Там він продовжував інформувати європейську спільноту про жахливе становище українців під австрійською та російською окупацією. 1914 року Мирослав переїхав до США, де розпочався новий етап його громадської діяльності.

У США Січинський став відомою постаттю серед української діаспори. Його погляди еволюціонували в бік соціал-демократичних ідей. Він вважав, що визволення робітничого класу є важливою основою для національного визволення. Мирослав виступив одним із засновників Української федерації Соціалістичної партії Америки. Він активно займався журналістикою та патріотичною публіцистикою. Протягом кількох років він редагував українські тижневики «Робітник» та «Народ».

Січинський брав участь у роботі Федерації українців США. Він організовував збір коштів для підтримки українських культурних проектів у Галичині. Під час Другої світової війни він рішуче засудив нацизм і підтримав дії антигітлерівської коаліції. У післявоєнний період його політична позиція стала поміркованішою. Він прагнув підтримувати зв'язки з рідною землею.

У 1960-х роках Мирослав Січинський отримав дозвіл і відвідав Радянську Україну. Він побував у Львові та рідних місцях на Тернопільщині. Помер Мирослав Січинський 16 березня 1979 року в місті Вестленд, штат Мічиган, у віці 91 року.

●ПРИЧИННО-НАСЛІДКОВІ ЗВ'ЯЗКИ...

Вчинок Мирослава Січинського мав чіткі історичні передумови та далекосяжні наслідки для української історії.

Причини атентату:

1) Масштабні виборчі фальсифікації 1908 року з боку польської влади;

2) Жорстоке вбивство українського активіста Марка Каганця жандармами Потоцького;

3) Відмова відкрити український університет у Львові;

4) Повна неможливість захистити права українців законним шляхом;

Наслідки атентату:

1) Злам психологічного бар'єра страху серед українського населення Галичини;

2) Стрімке зростання національної свідомості українців

3) Активізація міжнародної уваги до утисків українців в Австро-Угорщині;

4) Зародження традиції безкомпромісної збройної боротьби за волю;

5) Формування кадрового потенціалу для майбутніх підпільних організацій;

Вчинок Січинського заклав міцні підвалини для чинного націоналізму. Його діяльність показала високу ефективність індивідуального спротиву проти колоніальної адміністрації. Вона довела, що доля нації вирішується рішучістю конкретних людей. Його життя стало прикладом жертовного служіння українській ідеї.

Привітаймо героя української Нації з днем народження! Наш обов'язок як свідомих українців - не забувати тих, хто хоробро захищав й поширював національні інтереси.

P.S пост був написаний добродієм Маркіяном та Авангардистом руху.

🤩 Історичне крило 🤩 Політичне крило 🤩 Соціальне крило 🤩 УІФ 🤩 Національний рух 🤩 Дом Хамона ꑭ Чат ꑭ Зв'язок ꑭ

● СВІДОМА ПІДГОТОВКА ТА ЗДІЙСНЕННЯ АТЕНТАТУ...

Мирослав Січинський сприйняв мученицьку смерть Марка Каганця як особистий виклик. Він усвідомив повну марність мирних петицій та безкінечних компромісів. Молодий патріот вирішив діяти рішуче. Його метою було ліквідувати головного винуватця гноблення і привернути увагу світової спільноти до трагедії окупованої України. Січинський діяв свідомо, це був чітко спланований політичний акт національної відплати.

У неділю, 12 квітня 1908 року, граф Анджей Потоцький проводив офіційний прийом громадян у будинку намісництва у Львові. Будівля розташовувалася на Гетьманських валах. Січинський заздалегідь записався на аудієнцію під вигаданим приводом. Він спокійно чекав своєї черги в коридорі серед інших відвідувачів.

Близько першої години дня секретар запросив його до кабінету намісника.
Січинський впевнено зайшов до великого кабінету. Потоцький сидів за розкішним робочим столом. Мирослав підійшов ближче, дістав із кишені револьвер і вигукнув слова справедливого вироку. Він заявив, що це кара за кривди українського народу, за фальсифікацію виборів і за смерть Марка Каганця. І стала навіки його цитата: «Це вам за наші кривди, за вибори, за смерть Каганця!». Січинський вистрілив у графа чотири рази.

Перша куля влучила в ліве вухо намісника і зачепила мозок. Інші кулі пробили лоб і плече графа. Потоцький упав на підлогу, стікаючи кров'ю. Він помер за кілька годин від отриманих смертельних поранень.

● СУД ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ РЕЗОНАНС...

Після здійснення чину Січинський не намагався втекти. Він спокійно вийшов у коридор і дочекався прибуття поліції. Його негайно заарештували. На перших допитах студент чітко пояснив свої політичні мотиви. Він наголосив, що стріляв не в людину, а в уособлення колоніального гніту та безправ'я українців.

Судовий процес викликав неймовірний резонанс. Польські шовіністичні кола вимагали негайної розправи над українцем. Містами Галичини прокотилася хвиля антиукраїнських погромів. Польські екстремісти нападали на українські установи та патріотичних діячів.

Австрійський суд визнав Січинського винним і засудив двадцятирічного героя до смертної кари через повішення.
Українська нація миттєво згуртувалася навколо постаті Січинського. Почалися потужні масові демонстрації на його підтримку. Люди збирали кошти для захисту героя. Українські матері масово давали своїм новонародженим синам ім'я Мирослав. Протести виникли серед української діаспори в США та країнах Європи.

Під потужним тиском громадськості та через реальну загрозу загального національного повстання австрійській цісар Франц Йосиф Перший пом'якшив вирок. Він замінив смертну кару на двадцять років ув'язнення. Мирослава відправили відбувати покарання до карної в'язниці Діброва в місті Станиславів.

● ЛЕГЕНДАРНА ВТЕЧЯ З КАТОРГИ...

Українське національне підпілля відразу почало готувати план звільнення свого героя. Підготовка тривала близько трьох років. Організацією операції керував молодий офіцер Дмитро Вітовський, який пізніше став легендарним військовим діячем ЗУНР.

До плану залучили Миколу Цеглинського. Громада збирала гроші для підкупу тюремної охорони. Значну фінансову допомогу надали українські емігранти з Америки.
План реалізували 10 листопада 1911 року.

Підпільники змогли підкупити двох наглядачів-українців у Станиславівській в'язниці. Напередодні ввечері Січинському таємно передали цивільний одяг, уніформу охоронця та накладні вуса. Мирослав переодягнувся в камері. Разом із підкупленим сторожем він спокійно пройшов повз усі внутрішні пости. Вони вийшли через головну браму в'язниці, яка вважалася неприступною фортецею.

За воротами на Січинського чекав підвода. Він негайно залишив Станиславів. Кілька тижнів Мирослав переховувався в прикарпатських селах, зокрема в селі Вікторів. Поліція оголосила масштабний розшук, але селяни надійно захищали втікача. В один із днів Січинський навіть таємно охрестив дитину місцевого жителя. Коли пильність поліції знизилася, підпільники виготовили для нього фальшивий паспорт. За цим документом Мирослав успішно перетнув кордон Австро-Угорщини.

Мирослав Січинський - забутий герой...

11 жовтня народився Мирослав Січинський. Він став символом безкомпромісної збройної боротьби української нації. Його героїчний чин назавжди змінив хід українського визвольного руху початку двадцятого століття.

Січинський здійснив успішний атентат проти галицького намісника графа Анджея Потоцького. Цей ліквідаційний постріл став законною відплатою за системне, жорстоке гноблення українців у Галичині.

Юний месник довів усьому світові дієвість чинного націоналізму. Він продемонстрував незламну волю до перемоги. Його героїчний вчинок розбудив пригнічене суспільство від багаторічного рабського сну.

● РОДИНА ТА ГЕРОЇЧНІ ВИТОКИ...

Мирослав Січинський народився в 1887 року в селі Чернихівці на Тернопільщині. Його родина належала до шляхетного священицького роду, який присвятив життя служінню українській ідеї. Батько героя Микола Січинський був греко-католицьким священиком, відомим громадським діячем і патріотичним послом до Галицького сейму.

Націоналістична атмосфера рідної домівки сформувала безкомпромісний характер майбутнього борця. Його двоюрідний брат Володимир Темницький згодом очолив Українську соціал-демократичну партію Галичини і обійняв посаду міністра закордонних справ УНР. Мирослав здобув якісну освіту в суворих умовах польського тиску.

Спочатку він навчався в Коломийській українській гімназії. Пізніше перевівся до Перемишльської української гімназії, яку успішно закінчив 1905 року. Освіту здобував на філософських факультетах Львівського та Віденського університетів. З юнацьких років він очолював радикальний студентський рух, проводив патріотичну агітацію серед селян.

● АНТИУКРАЇНСЬКИЙ ГНІТ ТА КРИВАВИЙ ТЕРОР...

На початку двадцятого століття Королівство Галичини і Володимирії перебувало під окупаційною владою Австро-Угорської імперії. Регіоном фактично керувала шовіністична польська аристократія. Польська адміністрація здійснювала жорстокий, тотальний тиск на корінне українське населення краю. Влада послідовно ліквідовувала українські школи і гімназії. Окупанти категорично блокували створення українського університету у Львові, побоюючись зростання інтелектуальної еліти нації.

Польська преса та офіційні урядовці використовували відверто ворожі гасла. Вони пропагували цинічні тези про історичне право Польщі на ці землі. Українців називали етнографічною масою, нездатною до створення власної держави. Будь-які прояви національного відродження адміністрація придушувала репресіями.

Економічне становище українських селян було катастрофічним. Найкращі землі належали польським магнатам. Селяни страждали від малоземелля, злиднів й непосильних державних податків. Спроби захистити свої права через вибори закінчувалися арештами та поліцейським насильством. Жандармерія жорстоко розганяла патріотичні мітинги.

● ЗЛОЧИНИ КАТА АНДЖЕЯ ПОТОЦЬКОГО...

Граф Анджей Потоцький обійняв посаду цісарського намісника Галичини 1903 року. Він став головним організатором антиукраїнського терору та провідником колоніальної політики імперського уряду. Потоцький особисто керував заходами щодо знищення українського національного життя. Під його безпосереднім командуванням державний апарат перетворився на кривавий інструмент придушення свободи.

Під час виборів до австрійського парламенту 1908 року адміністрація вдалася до тотальних, цинічних фальсифікацій. Окупаційні чиновники масово викреслювали українців із виборчих списків, підробляли тисячі бюлетенів. Озброєні жандарми блокували виборчі дільниці в українських селах, арештовували національних лідерів.

Виборча кампанія супроводжувалася відкритим державним терором. В час мирного протесту в селі Коропець жандарми Потоцького жорстоко вбили українського селянина і виборчого діяча Марка Каганця. Він вимагав лише чесного підрахунку голосів. Вбивство Каганця викликало колосальний гнів в українському суспільстві. Потоцький офіційно виправдав дії вбивць у погонах. Це остаточно довело неможливість законного захисту прав української нації.

Народ, якщо комусь цікава техніка, електрика, зв'язок і ви хочете послужити своїй країні для спільної справи але не відчуваєте що ви прям Рембо, то запрошую до взводу зв'язку батальйону безпілотних систем 'Крилата Січ' 159 ОМБр.

Умови лайтові, але армійські.
Хавчик як у рестику.
Зарплатня висока

+380673932879 вацап. Вогник

У 2026 році цей курс продовжився. За даними Reuters, Росія залишалася важливим економічним партнером Вірменії, але Москва водночас намагалася впливати на подальше зближення Єревана із Заходом. У 2025 році на Росію припадало близько 35% зовнішньої торгівлі Вірменії.

Але Вірменія не розірвала економічні зв'язки з Росією

Саме тому я б не називав сучасну політику Вірменії просто «проукраїнською».

Росія залишається дуже важливим торговельним та енергетичним партнером Вірменії. За даними Reuters, у 2025 році близько 82% природного газу Вірменія імпортувала з Росії.

Водночас ЄС продовжує співпрацювати з Вірменією щодо запобігання обходу санкцій проти Росії. Європейська сторона зазначає, що Єреван зробив певні кроки у цьому напрямку.

Тому ситуація є досить складною: Вірменія одночасно зберігає значні економічні зв'язки з Росією та розширює політичні й безпекові зв'язки із Заходом.

Як можна описати сучасну позицію Єревана?

Якщо коротко, Вірменія:

- не підтримує російське вторгнення в Україну;
- не вважає себе союзником Росії щодо українського питання;
- визнає принцип територіальної цілісності держав;
- надавала Україні гуманітарну допомогу;
- брала участь у дипломатичних заходах, пов'язаних з Українською формулою миру;
- розвиває відносини з Києвом;
- поступово дистанціюється від ОДКБ та російської системи безпеки;
- водночас не розриває економічних зв'язків із Москвою;
- поглиблює відносини з Європейським Союзом;
- розвиває співпрацю із західними державами у сфері безпеки.

Тому Вірменію некоректно однозначно називати союзником України у тому самому сенсі, що Польща чи країни Балтії.

Але так само некоректно називати сучасну Вірменію союзником Росії у війні проти України.

Найбільш точним описом, на мою думку, буде: Вірменія проводить обережну політику дистанціювання від Росії, одночасно зберігаючи значну економічну взаємозалежність із нею та поглиблюючи відносини із Заходом і Україною.

Дякую, що читали цей пост. Сподіваюся, я просвітив вас у тому, чого ви раніше не знали.

Гарного ранку, дня або вечора!

Пост був написаний писарем політичного крила — Тінем.

Джерела:

- ARMENPRESS
- Council of the European Union / Consilium
- Офіційне представництво Президента України
- Уряд Вірменії
- United Nations
- Reuters

🤩 Історичне крило 🤩 Політичне крило 🤩 Соціальне крило 🤩 УІФ 🤩 Національний рух 🤩 Дом Хамона ꑭ Чат ꑭ Зв'язок ꑭ

Політика Вірменії в контексті російсько-української війни.

Почнемо з того, що позиція Вірменії щодо російсько-української війни протягом останніх років поступово змінювалася.

Прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян неодноразово прямо заявляв, що Вірменія не є союзником Росії у питанні війни проти України. У 2024 році він пояснював позицію Єревана тим, що для Вірменії принципове значення має Алма-Атинська декларація 1991 року, яка передбачає взаємне визнання територіальної цілісності та непорушності кордонів держав, що утворилися після розпаду СРСР. Пашинян прямо заявляв, що події в Україні суперечать цим принципам. У травні 2026 року він знову повторив, що Вірменія не є союзником Росії щодо України.

Тобто Єреван не підтримує російську позицію щодо зміни міжнародно визнаних кордонів України силою.

Але тут є важливий нюанс.

Після початку повномасштабного вторгнення Вірменія тривалий час уникала прямого приєднання до міжнародної політики засудження Росії. За даними Європейського Союзу, у 2022–2023 роках Вірменія або утримувалася, або була відсутня під час усіх шести резолюцій Генеральної Асамблеї ООН щодо України.

Наприклад, 2 березня 2022 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію ES-11/1 щодо агресії проти України. За неї проголосувала 141 держава, 5 проголосували проти, а 35 утрималися. Вірменія була серед тих, хто утримався.

Тому позицію Єревана на цьому етапі правильніше описувати не як «підтримку Росії», а як прагнення не вступати у пряме політичне протистояння з Москвою.

Водночас поступово почалося зближення Вірменії з Україною.

У 2023 році Вірменія надала Україні гуманітарну допомогу, зокрема обладнання для дистанційного навчання українських школярів. Також Вірменія брала участь у заходах, пов'язаних з Українською формулою миру: у зустрічі на Мальті 28–29 жовтня 2023 року та у зустрічі в Давосі 14 січня 2024 року.

У 2026 році контакти Києва та Єревана продовжили розвиватися. 4 травня 2026 року президент України Володимир Зеленський відвідав Вірменію та зустрівся з Ніколом Пашиняном. Сторони обговорили безпекову ситуацію, розвиток економічного партнерства та подальшу співпрацю. Зеленський також привітав кроки Вірменії щодо зближення з Європейським Союзом.

Чому Вірменія почала віддалятися від Росії?

Для цього потрібно дивитися ширше, ніж лише на російсько-українську війну.

Протягом багатьох років Вірменія значною мірою залежала від Росії у сфері безпеки. Вона була членом Організації Договору про колективну безпеку — ОДКБ. На території Вірменії розташована російська військова база, а російські прикордонники брали участь в охороні окремих ділянок кордону.

Однак після війни Росії проти України Вірменія дедалі частіше почала заявляти, що можливості Росії та її роль як гаранта безпеки змінилися.

Пашинян також заявляв, що ОДКБ, на думку вірменського уряду, не виконала своїх безпекових зобов'язань перед Вірменією. У 2024 році він повідомив, що участь Вірменії в організації фактично заморожена.

Особливо сильно на відносини Єревана і Москви вплинули події навколо Нагірного Карабаху у 2023 році. Вірменський уряд критикував роль Росії та російських миротворців і після цього почав активніше шукати альтернативні безпекові та дипломатичні партнерства.

Одним із проявів цього стало поступове скорочення ролі російських структур на окремих ділянках вірменського кордону.

Паралельно Вірменія почала зближуватися з ЄС та США

Це вже ширший процес, але російсько-українська війна стала одним із факторів, які його прискорили.

У 2025 році ЄС та Вірменія домовилися про поглиблення партнерства. Сторони також почали розвивати співпрацю у сфері безпеки й оборони. ЄС окремо відзначив ухвалення Вірменією закону «Про запуск процесу європейської інтеграції» та кроки Єревана щодо запобігання обходу міжнародних санкцій.

У березні 2025 року Вірменія ухвалила закон, який започатковує процес руху до членства в Європейському Союзі. Водночас це не означає, що Вірменія вже стала кандидатом або членом ЄС — йдеться саме про започаткування політичного процесу.

Цікавишся націоналізмом?

Підписуйся на
ꑭWHITE 14 UKRAINEꑭ — тут розповідають про націоналістичний рух, його історію та актуальні події.

Приєднуйся до каналу та стеж за новими публікаціями!

https://t.me/white_Ukraine14

Сьогоднішній день ознаменувався новою хвилею репресій проти українських патріотів. Провідник Київського осередку «Білого Сектору» Єгор «Манергейм» Данилюк та ще кілька активістів опинилися в руках правоохоронців.

Це вже не просто випадковість, а цілеспрямована кампанія, що підтверджується сьогоднішнім викраденням активіста «Гарнізону» Михайла Денисенка. Сьогодні вони забирають наших братів, а завтра прийдуть до кожного, хто має власну гідність. Вимагаємо негайного розголосу. Максимальний репост — це наш перший крок у боротьбі за справедливість для наших братів.

ꑭ IDEA OF NATION. ПІДПИСАТИСЯ.

Бразилія - майбутня наддержава?🇧🇷

Бразилія є майбутньою наддержавою з початку 80их, та це "майбутнє" не наступає. Чому?

Там є весь ряд ландшафтів, ресурси, 214 млн людей, проте з них 23 млн живе за межею бідності а 116 млн фактично на ній, це шоста за розміром держава, але більша частина перебуває під владою олігархів, корупціонерів та картелів.

Пастки🐾

Найбільша проблема - сировинна економіка бо по проекції "величності" розвивалися тільки робоча сила, і ресурси, тобто освіта, інновації, промисловість не мали такого значного значення, також пастка середніх доходів, яку можна подолати тільки екпортуючи товари та послуги з великою доданою вартістю, а шлях до цього вище перелічені пункти, чого тодішня влада не могла зробити. А соціальна і расова нерівність добивають і так слабкі інституцію і економіку.

Адміністратине питання❓

Фавели, це міста які стихійно виникають у неміських районах, в них немає керування, поліції, шкіл та інших необхідних сервісів, в них керують озброєні картелі, контролюючи велику частку населення і потенціалу. Але в Бразилії є багато хороших, розвинених міст, це такі міста як Сан-Паулу, Ріо-Де-Жанейро, Сальвадор, хоч і в них є такого роду райони, проте там ситуація краща, але загалом це приморські міста які полегшують торгівлю і керування, але столицею вибрали новобудовку в глушині, недомісто Бразиліа, це глушить частину економіки.


І хоча теперішній призедент Лула да Сілва відверто проросійський та лівий, Бразилія має всі шанси на найближчих виборах змінити його. Сподіваємось, що бразильці оберуть кандидата по краще. Якщо так станеться, то Бразилія має всі шанси стати правопроєвропейською державою. Але поки, на жаль, можемо на це тільки сподіватись

P.S. Пост був написаний учасником руху Товариства Націоналістів України, Олександром Болбочаном.

🤩 Історичне крило 🤩 Політичне крило 🤩 Соціальне крило 🤩 УІФ 🤩 Національний рух 🤩 Дом Хамона ꑭ Чат ꑭ Зв'язок ꑭ

Вітаю, шановне Товариство Націоналістів України!

Хочу розповісти вам про те, що сталося з моїм дорогим другом і побратимом, який був зі мною до останку, але героїчно й славно загинув учора, 27.09.2026.

Цей брат (не називатиму імені та позивного) був неймовірно вірним воїном, а для мене — безмежно близькою людиною.

Учора вранці він поліг на Донеччині (Добропільський напрямок), захищаючи неньку Україну.
Коли він їхав в автівці з трьома побратимами, вони помітили в небі «пташку», себто дрон, і мій друг одразу попередив усіх про цю загрозу.
Усі покинули машину буквально в останній момент, і їм це вдалося.
Натомість мій друг до останнього залишався всередині, тим самим ризикнувши життям і пожертвувавши собою заради побратимів.
Він спробував вибратися в останню мить, та було вже запізно. «Пташка» опинилася надто близько, інших варіантів не залишилося — дрон влучив у нього. Так мій побратим загинув.

Він був моїм другом і братом, вірним до самого кінця. Завжди надійним воїном, з яким ми стали ледь не кровними родичами. Ми обіцяли одне одному якось узимку разом випити пива з кабаносами, але, на жаль, уже не судилося.
Проте найголовніше, що цей герой тепер назавжди в наших серцях і душах.
І ми будемо шанувати світлу памʼять нашого друга, вірного сина України — людини, яка пожертвувала собою задля порятунку трьох своїх побратимів.

Слава Героям України!
Слава українській нації!

28.09.2026

Феномен українського навколофутболу пройшов складний шлях еволюції. Коріння української ультрас-культури сягає Великої Британії та Італії, які дали світові дві різні моделі вболівання: британський жорсткий кежуал-хуліганізм із його акцентом на кулачних боях, протистоянні фірм, закритості та специфічному стилі одягу, а також італійську модель ультрас із яскравим перформансом, банерами, фаєрами та потужним візуальним супроводом.

Українські фанати наприкінці дев'яностих та на початку двотисячних років активно переймали ці елементи, проте наклали їх на власну соціально-політичну реальність, де ключовим фактором став пошук ідентичності. У процесі цього формування в українському навколофутболі практично одразу й беззаперечно прижилися саме праві та праворадикальні ідеології, тоді як ліві погляди були повністю відкинуті та маргіналізовані.

Це пояснюється тим, що ліва ідеологія в українському контексті тривалий час асоціювалася з радянським минулим, нав'язаним комунізмом та постсовковим ностальгійним вектором, що викликало природне відторгнення у бунтарської та контркультурної молоді, яка шукала радикального протиставлення системі.

Всі ідеології правого толку — від поміркованого націоналізму до традиціоналізму та радикального етнонаціоналізму — стали для фанатських трибун ідеальним інструментом самовираження, оскільки пропонували культ сили, дисципліни, вірності своїй зграї та захисту власної території, що ідеально резонувало із суттю навколофутбольних протистоянь.

Стадіонні сектори перетворилися на праве крило, яке виховувало молодь у дусі поваги до національних героїв та мілітаризму, формуючи чітке протистояння будь-яким проявам проросійських чи ліворадикальних рухів на вулицях міст.

Ультрас України брали участь у багатьох політичних та силових сутичках. У квітні 2001 року ультрас київського «Динамо» були на боці опозиції, яка виступала проти президента Кучми. Ультрас різних міст України з березня 2011 року активно виступали проти арешту Сергія Павличенка, звинуваченого в участі у вбивстві судді Зубкова, хоча, за описами свідків, убивцям було близько тридцяти років. Після винесення 2 жовтня 2012 року обвинувального вироку ультрас київського «Динамо» опублікували звернення до вболівальників та народу України.

Під час Революції Гідності саме ультрас стали головним силовим щитом Майдану, захищаючи протестувальників від «Беркута» та проплачених тітушок у Києві, а згодом розгорнули запеклу боротьбу проти сепаратизму в регіонах.

У Харкові ультрас «Металіста» брали участь у вуличних боях, протистоячи проросійським мітингувальникам та спробам штурму ОДА, а в Одесі фанати «Чорноморця» разом із представниками націоналістичних рухів 2 травня 2014 року вступили в сутички з учасниками «Антимайдану». Подібні сутички відбувалися в Донецьку, Луганську та інших містах, де навколофутбольна молодь виявилася однією з організованих сил, здатних чинити опір проросійським формуванням.

Українські ультрас проводили масштабні перформанси та акції на підтримку України. Зокрема, ультрас різних клубів провели видовищну акцію на Пішохідному мосту столиці, яка вкотре продемонструвала їхню єдність та патріотичну позицію. Багато вболівальників зібралися разом, щоб запалити сотні фаєрів, перетворивши міст на суцільну вогняну лінію. Яскраве піротехнічне шоу супроводжувалося розгортанням величних банерів, прапорів та потужним скандуванням патріотичних гасел, що відлунювали над Дніпром.

Кадри з палаючим мостом миттєво облетіли соціальні мережі, викликавши хвилю захоплення серед користувачів та продемонструвавши, що фанатський рух залишається важливою складовою громадянського суспільства та потужним голосом своїх прихильників.

Коли протистояння переросло в АТО, ультрас масово рушили на фронт, створюючи власні добровольчі формування та вступаючи до вже існуючих підрозділів.

Фанати «Металіста», «Динамо», «Дніпра», «Шахтаря» та інших клубів сформували значну частину добровольчого руху, зокрема долучалися до «Азову» (згодом — полку та бригади), брали участь у створенні батальйону «Дніпро-1», ДУК «Правий сектор», «Донбас» та інших підрозділів.

Вітаємо, наші шановні співвітчизники, з Днем ВІДНОВЛЕННЯ Незалежності України. Цей день для кожного з нас є максимально видатною, символічною датою, яка пронесла роки боротьби, хоча ні, століття відчайдушної, мужньої, просоченої кров'ю війни, яка триває й досі за право кожного представника української нації стояти та ходити по землі з щиро піднятим українським прапором

Ні для кого не секрет, що сьогодення для нашої країни відбувається не найкращим чином, кожного дня наші міста чують звуки ракет, тривог, тяжких ночей. Це неабиякий тягар і випробування для нашого народу. Тож окреме дякую всім, хто сьогодні захищає нашу незалежність, свободу далеко від своїх родин на лінії фронту. Окреме дякую всім нашим рятувальникам, медикам, пожежникам, шахтарям, вчителям - ваша робота ніколи не залишиться забутою, і ми завжди будемо вам вдячні за вашу тяжку працю.
Тож, мої шановні українці, спілкуйтеся, поширюйте, підтримуйте, любіть українське і не стидайтеся щиро сказати: "Так, я українець!"

Слава Україні!

Шлях України до незалежності у 1990–1991 роках

Шлях України до відновлення державної незалежності у 1990–1991 роках став одним із найважливіших процесів новітньої української історії. Незалежність не виникла раптово 24 серпня 1991 року. Їй передували «перебудова» з середини1980-х років, активізація національно-демократичного руху, перші конкурентні вибори, боротьба суспільства за політичні права, поступове послаблення радянської системи та загальна криза Радянського Союзу. Упродовж двох років Україна пройшла шлях від союзної республіки до самостійної держави.

Україна наприкінці 1980-х років

Наприкінці 1980-х років Радянський Союз вступив у період глибокої політичної та економічної кризи. Політика перебудови й гласності, яку проводило керівництво СРСР на чолі з Михайлом Горбачовим, поступово послаблювала контроль комуністичної влади над суспільством. Люди отримали можливість відкритіше говорити про проблеми радянської системи, репресії, національну політику, економічні труднощі та права республік.

Для України особливе значення мала Чорнобильська катастрофа 1986 року. Намагання радянського керівництва приховати масштаби аварії та несвоєчасне інформування населення підірвали довіру до центральної влади. Поступово посилювалося усвідомлення необхідності самостійно вирішувати питання, що стосувалися життя українського суспільства.

У цей період почалося активне відродження українського національно-демократичного руху. У 1989 році було створено Народний рух України за перебудову, який став однією з головних політичних сил, що виступали за демократизацію суспільства, національно-культурне відродження та розширення політичних прав України.

Таким чином, ще до 1990 року виникли передумови для майбутньої боротьби за державний суверенітет.

Вибори 1990 року

Важливою подією стали вибори до Верховної Ради Української РСР, які відбулися навесні 1990 року. Вони проходили ще в умовах радянської політичної системи, однак були значно конкурентнішими, ніж попередні вибори.

У Верховній Раді сформувалося комуністичне більшість, але водночас виникла організована демократична опозиція — Народна рада. Це було принципово важливо, оскільки вперше за багато років у парламенті з'явилося помітне політичне протистояння між представниками комуністичної системи та прихильниками демократичних змін.

Наявність опозиції дозволила активніше порушувати питання державного суверенітету, української мови, економічної самостійності та майбутнього відносин України із союзним центром.

Декларація про державний суверенітет України

Ключовою подією 1990 року стало прийняття 16 липня Декларації про державний суверенітет України. Верховна Рада УРСР проголосила суверенітет як верховенство, самостійність, повноту й неподільність влади республіки на її території, а також незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах.

За Декларацію проголосувала переважна більшість депутатів: 355 із 384 зареєстрованих. При цьому абсолютну більшість парламенту становили комуністи. Це показувало, наскільки швидко змінювалися політичні настрої навіть усередині колишньої радянської еліти.

Декларація мала надзвичайно велике значення. Вона ще не проголошувала Україну незалежною державою, але закладала правову й політичну основу майбутньої незалежності.

Документ передбачав верховенство українських законів на території республіки, право України на власні економічні ресурси, самостійне формування бюджету, власні відносини з іншими державами та право створювати власні збройні сили.

Окремо було проголошено право української нації на самовизначення.
Таким чином, Декларація стала своєрідним фундаментом, на якому наступного року було побудовано незалежну українську державу.

«Революція на граніті»

Наступним важливим етапом стала «революція на граніті» — студентський протест у Києві восени 1990 року.

Українські студенти організували голодування та масові акції протесту в центрі столиці. Серед їхніх вимог були демократизація політичного життя, недопущення зміцнення союзної влади та проведення змін у системі державного управління.

23 серпня Україна відзначає День Державного Прапора — свято, присвячене одному з головних символів нашої держави.

Синьо-жовтий стяг для українців — це не просто поєднання двох кольорів. Він є символом незалежності, свободи, єдності та незламності українського народу. Під цим прапором Україна виборювала та продовжує захищати своє право на власний шлях і майбутнє.

Синій і жовтий кольори стали невід’ємною частиною української історії. Вони майорять над державними установами, на площах наших міст, на спортивних аренах і поруч із українцями в усьому світі.

Особливого значення Державний Прапор набув у часи випробувань. Для військових він символізує Батьківщину, яку вони захищають. Для цивільних — дім, рідну землю та надію на мирне майбутнє.

🟦 Синій — колір українського неба.
🟨 Жовтий — колір українських полів.

Та найважливіше — це те, що за цими кольорами стоять мільйони людей, які називають Україну своєю державою.
Нехай український стяг завжди майорить вільно, а наша держава залишається незалежною, сильною та єдиною.

З Днем Державного Прапора України! 🇺🇦

Слава Україні!

ꑭ https://t.me/IstorichneKriloTovaristva ꑭ ꑭ https://t.me/SocialneKriloTovaristvaNathional ꑭ https://t.me/Ukrainian_Historical_Front ꑭ  https://t.me/RenatusUcrainae ꑭ Чат ꑭ ꑭ

День Конституції України це — одне з найважливіших державних свят нашої країни.

Щороку 28 червня Україна відзначає день ухвалення Основного Закону держави. Саме Конституція визначає фундаментальні принципи існування країни, права та свободи людини, систему державної влади й основи взаємовідносин між громадянином і державою.

Конституція України була прийнята 28 червня 1996 року на засіданні Верховної Ради України. Її ухвалення стало важливою подією в історії незалежної України. Депутати працювали над текстом Конституції протягом тривалого часу, адже необхідно було визначити основні правила функціонування нової держави, яка здобула незалежність у 1991 році.

Прийняття Конституції відбулося після тривалих політичних дискусій. У ніч із 27 на 28 червня 1996 року Верховна Рада продовжувала роботу над документом. Після розгляду численних поправок народні депутати проголосували за Конституцію. За її прийняття проголосувала необхідна конституційна більшість — 315 народних депутатів.

Основний Закон складається з преамбули та 15 розділів, які містять 161 статтю. Конституція проголошує Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною та правовою державою. Вона також закріплює принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову.

Одне з центральних положень Конституції — визнання людини, її життя, здоров’я, честі, гідності, недоторканності та безпеки найвищою соціальною цінністю. Держава зобов’язана забезпечувати та захищати права і свободи людини. Серед них — право на життя, свободу слова, освіту, працю, власність, мирні зібрання та участь в управлінні державними справами.

Важливе місце займає й принцип народовладдя. Конституція визначає, що носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Це означає, що державні органи повинні діяти відповідно до Конституції та законів і представляти інтереси громадян.

Не менш важливими є положення про територіальну цілісність і суверенітет України. Конституція визначає територію України як цілісну й недоторканну. Державний суверенітет, незалежність та територіальна цілісність є основою існування української держави.

День Конституції — це не просто дата в календарі. Це нагадування про те, що демократія, права людини та верховенство права потребують постійного захисту. Конституція встановлює не лише права громадян, а й їхні обов’язки: дотримуватися законів, поважати права інших людей, захищати Україну та не завдавати шкоди природі й культурній спадщині.

Особливого значення Конституція набула після початку російської агресії проти України. Захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності став не лише положенням Основного Закону, а й реальним завданням для українського суспільства. Українці продовжують відстоювати право жити у власній незалежній державі, самостійно визначати її майбутнє та розвивати демократичні інституції.

Водночас День Конституції — це привід згадати, що права та свободи людини не повинні залишатися лише словами на папері. Їхня реальна цінність проявляється тоді, коли громадяни можуть вільно висловлювати свою думку, отримувати освіту, користуватися правовим захистом, брати участь у суспільному житті та вимагати від держави дотримання закону.

ꑭ https://t.me/IstorichneKriloTovaristva ꑭ ꑭ https://t.me/SocialneKriloTovaristvaNathional ꑭ https://t.me/Ukrainian_Historical_Front ꑭ  https://t.me/RenatusUcrainae ꑭ Чат ꑭ ꑭ

ОПГ Башмаки— організоване злочинне угруповання,яке діяло переважно в Криму,зокрема в Сімферополі,у 1990-х та на початку 2000-х років. Вважається одним із найбільш відомих кримінальних угруповань Криму того періоду.

Формування угруповання відбувалося наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років.Його назву пов’язують із Віктором Башмаковим,одним із ранніх лідерів групи.Після його загибелі у 1994 році керівництво,за даними слідства та ЗМІ,пов’язували з Олександром Данильченком і Миколою Кожухарем.

Угрупованню приписували рекет,вимагання,незаконний контроль підприємницької діяльності та інші злочини.Також у різних джерелах згадується його можлива причетність до тяжких насильницьких злочинів.

Одним із головних конкурентів «Башмаків» було кримське угруповання «Сейлем». Їхнє протистояння стало відомою частиною кримінальної історії Криму 1990-х років.
На початку 2000-х років правоохоронні органи активізували боротьбу з організованою злочинністю.
Представників угруповання затримували,а окремі учасники постали перед судом.

https://ru.wikipedia.org/wiki/Башмаки_(организованная_преступная_группировка)

ꑭ https://t.me/IstorichneKriloTovaristva 🤩 ꑭ https://t.me/SocialneKriloTovaristvaNathional ꑭ https://t.me/Ukrainian_Historical_Front ꑭ  https://t.me/RenatusUcrainae ꑭ Чат ꑭ ꑭ

Фінансуй рейди на росію!

413 полк СБС «Рейд» – підрозділ, що системно б’є по ворогу: глибинні ураження, точкові удари, знищення важливих цілей у тилу.

Щоб продовжувати виконувати бойові завдання та нарощувати ударну міць – нам потрібна ваша підтримка.

Поточні потреби роти:
• ремонт і обслуговування автотранспорту;
• закупівля необхідних матеріалів;
• забезпечення засобів зв’язку.

Мета збору: 250 000 грн

Банка: https://send.monobank.ua/jar/6drasFgEpV*
Картка: 4874 1000 2662 7987

Стань частиною історії «Рейду» – долучайся до знищення російських штабів.

Створюй допоміжні банки та пиши https://t.me/cs_cs01 для оформлення.

https://send.monobank.ua/jar/4jyqtJUUhJ

Вітаю любі добродії!
Закликаю допомогти нашим військовим, буду дуже вдячний якщо шанувальники чи представники нашої організації підтримають захисників!

З повагою керівник Товариства Націоналістів України 🤝