ТАТО ВЛОГ

Подвійні стандарти в кожного свої. Подумайте про свої. Це важливо. Бо слова можуть бути правильні. Справді правильні. Але що з цього дитина запам'ятає насправді?

Діти спочатку бачать, а потім чують. Те, як ми живемо, доходить до них раніше за будь-яку настанову. І залишається надовше.

Італійський педагог Франко Нембріні сказав про це дуже точно: виховання починається ще до того, як ти вимовляєш перше слово. Ти вже прочитаний. Ти вже виховав.

Тому наші слова можуть зробити тільки одне з двох. Або пояснити наше життя. Або заперечити його.

А коли слова заперечують життя, у дитині народжується розкол: «Мій тато каже робити те, чого сам не робить. І, схоже, навіть не збирається». Ну й по факту син чи донька вчаться жити так само — подвійними стандартами.

Саме в такі моменти дитина опиняється перед вибором, кому вірити. Правильним словам чи побаченій реальності? Що переможе?

Люблю цю ілюстрацію. Простий тест. Ви кричите на дитину. А через 30 секунд дзвонить начальник, і ви перед ним на диво спокійні. Навіть усміхаєтесь. Буває?

Значить, стримуватися ми вміємо. Просто на дитину собі дозволяємо емоції не стримувати. Загалом ми робимо те, що собі дозволяємо. І дитина це бачить.

Пишу це і про себе. Буває, після важкого дня я зриваюсь і говорю з доньками гостріше та голосніше, ніж треба. Самому боляче від таких моментів. Йду просити пробачення. Цей крок зцілює обох.

І ось що цікаво: у цей момент дитина теж бачить. Бачить, що для батька стосунки важливіші за власну бездоганність.

Бути ідеальним — ілюзія. Важливий шлях. Бути прикладом можна і без ідеальності. Досить, щоб слова і життя були у відповідності. А коли вони розходяться, чесно це визнавати.

А якщо дитина вже підліток і все давно побачила? Почніть з однієї речі, якої ви від неї вимагаєте. І почніть робити її самі. Мовчки. Вона помітить.

Спочатку виховуй себе. А потім — виховуй своїх дітей.

Питання до себе: що з того, чого я вимагаю від дитини, вона ніколи не бачила в мені?

А який приклад ваших батьків ви досі несете в собі? Напишіть у коментарях.
Це 5 з 12 частин серії «Батьківський фундамент».

…Знайомо? Але чи вийде просто зачинити двері, заборонити, відібрати телефон? Ну… щоб сховати і захистити від усього, що «не наше».

Чесно… не вийде. У підлітковому віці світ дитини різко розширюється. І це нормально. Так і має бути, бо дитина вже перестає бути дитиною. Інші діти, інші сім'ї, інші цінності, соцмережі. І все це починає змагатися з тим, що досі дала сім'я. Наш контроль уже не встигає. І опіка, як раніше, їй уже не потрібна.

То що залишається батькам? Чекати і сподіватися, що пронесе?

Так ось… Є дещо сильніше за контроль. Те, що дитина несе в собі, навіть коли вас немає поруч. Цінності. Віра. Погляд на себе і на людей. Розуміння, що добре, а що ні. Усе, що ви роками закладали… часто навіть цього не помічаючи.

З такою основою дитина все одно випробовуватиме новий для себе світ. Але щось усередині тихо скаже: «Це не моє». Ось де справжня сила, яка стримує і захищає. У серці підлітка.

Спробувати. Побачити. І повернутися.

І ключове питання: куди саме вона повернеться? Туди, куди хочеться повертатися. Якщо вдома на неї чекає допит і «я ж тобі казав», вона навряд чи прийде. Навіть коли вже зрозуміла, що помилилась.

І тут для батьків найважче. Стриматися. Вислухати. Не тиснути. Бо цей момент можна легко злякати… і наступного разу він може настати не скоро.

Для мене слова «я ж тобі казав» — табу! Немає сенсу повертатися в минуле, його вже не зміниш. Натомість я питаю: «Що ми з цим робимо далі?» Це про можливість завтра зробити правильний вибір. Так і живемо.

Слова і дії, які кажуть: «Я ЗА тебе, а не ПРОТИ тебе». Це ключ до серця підлітка, навіть якщо воно здається закритим.

Ми ж не можемо бути поруч із дитиною все життя. Але можемо стати такою основою, що й без нас вона житиме з тим, що ми заклали і продовжуємо закладати.

Питання до себе: якщо моя дитина зрозуміє, що помилилась, чи захоче вона прийти саме до мене?

А яку фразу з дитинства ви пообіцяли собі ніколи не казати своїм дітям? Напишіть у коментарях.

Це 4 з 12 частин серії «Батьківський фундамент».

Вечір. Дитина прийшла додому, кинула «нормально» і далі мовчить. Ви відчуваєте, що щось сталося. Але вона мовчить.

Випитувати не варіант. У такі хвилини вона сама вирішує, чи довіритися і кому. Друзям. Інтернету. Нікому. Вам?

Колись підліткам 14–16 років поставили саме це питання: до кого ви звертаєтесь, коли потрапляєте у важкі обставини? До мами: 35% Сам(а) вирішую: 28% До друзів: 26% До батьків: 10% До тата: 1% (2010 рік, понад 1500 підлітків із 40 шкіл Західної частини України)

Від чого залежить цей вибір?
Від досвіду, який дитина роками отримувала вдома. Розбита чашка. Двійка. Загублена рукавичка. Кожна така дрібниця вже навчила її, що буває, коли приходиш і кажеш правду.

Якщо в такі моменти вдома крик, сором і «я ж тобі казав», дитина засвоює просте правило: помилки краще ховати. Коли важко… краще мовчати.

А якщо мама і тато спершу щиро цікавляться, питають «з тобою все добре?» і лише потім розбираються з наслідками, вона засвоює інше. Сюди можна прийти з чим завгодно.

Саме так батьки стають скелею. Непохитним місцем безпеки. Звісно ж, скеля ще не означає, що все дозволено.

Мама і тато можуть засмутитися, можуть не погодитися, можуть сказати про наслідки. Але вони на місці. І дитина знає: до них можна прийти.

Пам'ятаю, був момент, коли донька хвилювалася через зміни в класі. Вона почала говорити й відкриватися, а ми просто слухали. Без своїх «5 копійок». Їй стало легше вже тоді, коли вона виговорилась. А потім ми разом вирішили, як їй діяти.

А якщо ваша дитина вже зараз нічого вам не розповідає? Це не означає, що немає надії на відкритість. Приготуйтеся до наступної маленької розмови. Налаштуйтеся вислухати до кінця і не перебивати.

Питання до себе: коли моя дитина приходила до мене з поганою новиною, що вона побачила на моєму обличчі?
А до кого у важкі хвилини йшли ви, коли були підлітком?
Напишіть у коментарях.

Це 3 з 12 частин серії «Батьківський фундамент».

БАТЬКІВСЬКИЙ ФУНДАМЕНТ · 2/12
ЧОГО МИ НАСПРАВДІ ЧЕКАЄМО ВІД НАШИХ ДІТЕЙ?

Поставте собі просте питання: якою людиною я хочу бачити свою дитину років через двадцять? Не зараз. А тоді, коли вона вже житиме своє власне життя.

Мабуть, у більшості з нас відповідь буде схожою: порядною, доброю, міцною, зрілою. І дуже рідко першим словом буде «слухняною».
Але тоді виникає незручне питання.

Чому ж більшість наших щоденних зусиль іде саме на слухняність? «Зроби». «Не чіпай». «Швидше». «Бо так я сказав».
Ні… ми не погані батьки.

Просто слухняність видно одразу: сказав — зробив чи зробила. А зрілість не видно ні сьогодні, ні завтра. Вона проявляється через роки.
І є ще одна різниця, важливіша.

Слухняність працює, поки ми поруч. Поки ми бачимо, контролюємо, нагадуємо.
А чим керується дитина тоді, коли ми батьки не поруч?

Тоді спрацює не наша вимога, а те, що вже є всередині дитини. Її основа: система цінностей, система віри, система світогляду.
Але тут є пастка, в яку дуже легко потрапити.

Можна сказати: «Я хочу, щоб дитина відповідала моїм очікуванням». І непомітно почати виховувати не зрілу людину, а досягати своїх очікувань. Робити дитину зручною собі.
Тож як відрізнити одне від іншого?

Зріла людина — це не та, яка робить те, чого хочу я. Це та, яка вміє сама зробити правильний вибір. У тому числі складний. Особливо тоді, коли мене поруч немає.
Тобто виховання — це не про контроль. Воно про участь. Бути поруч і закладати основу, щоб дитина могла стояти на ній сама.

Питання до себе: що я сьогодні більше виховую у своїй дитині — слухняність чи зрілість?

«БАТЬКІВСЬКИЙ ФУНДАМЕНТ · 1/12»
ОСНОВА В ДИТИНІ ВСЕ ОДНО СФОРМУЄТЬСЯ. ПИТАННЯ — ХТО ЇЇ СФОРМУЄ

Настане день, коли дитина потрапить у зовсім інше середовище. Діти з різних культур, різні компанії, різні цінності. І все це почне буквально конкурувати з тим, що дала їй сім'я.

Одна дитина спробує, побачить, що це недобре, і повернеться. Інша залишиться там, де їй залишатися не потрібно.
Від чого це залежить?

Не від того, що ми скажемо їй у чотирнадцять. У тому віці наш батьківський вплив уже слабший за середовище. Це вирішується значно раніше.
Але як саме?

Від народження до підліткового віку в дитині накопичується основа: система цінностей, система віри, система світогляду. Те, на що вона спиратиметься, коли робитиме вибір, у тому числі складний.
І ось що важливо: ця основа формується в будь-якому разі. Задіяні ми в цьому чи ні.
Тоді хто її формує, якщо не ми?

Середовище, друзі, школа, соцмережі, культура навколо і власний досвід дитини. Тобто питання не в тому, чи сформується основа. Питання в тому, хто її сформує.
Ми ж очікуємо, що дитина виросте порядною, доброю, міцною, зрілою людиною. Але такою її робить не наше очікування, а наша участь тоді, коли ця основа закладається.

А якщо ваші діти вже підлітки?
Чи ви запізнилися?

Я знаю і вірю: підлітки продовжують шукати орієнтир у своїх батьках.
Навіть коли однолітки сильно конкурують з нашим впливом. І навіть тоді, коли зовні здається, що їм байдуже, що ми думаємо. Просто двері до них у цьому віці відчиняються інакше.

І ключ від них не той, яким ми звикли користуватися найчастіше.
Основа закладається вже зараз, у будь-якому віці наших дітей. Тому питання до себе: що саме я сьогодні в неї заклав?

📌 А про те, який ключ відчиняє двері до дитини, поговоримо в наступних частинах.

Дорогі друзі!
Давно не наважувався це зробити, але зараз думаю, що дарма.

Цього року до Академії сім’ї та стосунків на навчання долучилися 34 пари — неймовірний набір, який свідчить про те, що Сам Бог турбується про українські сім’ї.

Цей набір також говорить про глибоку потребу сімей у зростанні, зціленні та зміцненні.

Сьогодні в Академії одночасно навчаються вже 46 подружніх пар лідерів, які готуються допомагати українським сім’ям зміцнюватися й розвиватися. Раніше таку кількість студентів ми мали за шість років!

Перед нами не просто новий навчальний рік. Перед нами можливість формувати здорові сім’ї, готувати служителів для церков і вкладати в покоління, яке нестиме цю культуру далі.

***
Ми запрошуємо вас стати частиною цієї великої історії. Ваш одноразовий донат або регулярна щомісячна підтримка допоможуть Академії не лише провести навчання для наявних груп, а й розвивати команду, створювати нові можливості та охоплювати більше сімей.

Наша спільна «вигода» — не матеріальна. Це дедалі більше українських сімей, які знаходять зцілення, зміцнюються та будують здорове майбутнє для своїх дітей.

* Щомісячна підписка:
https://base.monobank.ua/3zbQjaTqsTT17G#subscriptions

* Одноразовий донат:
https://send.monobank.ua/jar/2sstdXiRXw

Дякуємо, що будуєте цю історію разом із нами.

Подумав про математику…

🟰приблизно за вартість одного шахеда, Академія сімʼї та стосунків могла б навчати одночасно 30 подружь - 2 роки.

Боже, яке безглуздя… ❤️‍🩹

Мій мозок не дозволяє мені зробити все швидко
І це, чесно кажучи, трохи дістає ))

Ви ж знаєте… я зараз перебудовую свій спосіб життя: час, роботу, енергію, відповідальності.

Я й раніше робив спроби… І вже не раз мені здавалося, що якщо я все добре розберу, налаштую і запишу в календар, то далі просто почну так жити.
Ага. Зараз 😂

Мозок продовжує жити за старою, звичною схемою. До того моменту, як я зробив один усвідомлений крок, він вже встиг повести мене старими, звичним для нього шляхом.

І я починаю розуміти: очікування швидких змін способу життя - це дуже сильний генератор розчарування.

«З понеділка я все зміню».
«Зараз все налаштую - і все. Життя стане іншим».

Ні ))
Перебудова способу життя - це не одне рішення. Це теж навчання.
А навчання потребує часу. Тому я зараз навіть не намагаюся перебудувати все одразу.
Всі сфери життя, всі види діяльності, всі відповідальності… і все одночасно. Так теж не працює.

Привчати себе до «іншого» потрібно step by step.
Маленькими кроками - маленькими перемогами. Бо саме вони поступово дають відчуття: «О! А я можу по-іншому».

📌 Ви теж помічали, що після рішення «все, з понеділка живу по-новому» ваш мозок чомусь має зовсім інший план? 😂
Що вам найважче змінювати у своєму способі життя?

📍 І тут я подумав ще про одну дуже важливу річ.
Якщо очікування швидкого результату від себе у процесі змін може бути марним і навіть згубним, то тим більше не варто очікувати швидких змін від іншої людини.
Особливо в сімʼї.

Ми ж хочемо, щоб близька людина швидше зрозуміла, змінилася і почала робити інакше?
Типу - «Ну скільки вже можна? Я ж пояснив 100 разів!»

Але людина теж проходить процес. І цей процес має значно більше шансів на розвиток, коли його підливати не тиском і дедлайнами, а безумовною любовʼю та прийняттям.

📌 Чи вмієте ви давати близьким час на зміни? Чи вам теж іноді хочеться: «Ну скільки вже можна?

До речі… ВАЖЛИВО

ТАТО КЛУБ відвідують військові та ветерани. Це безпечний простір для татів, котрий сприяє адаптації та ствердженню чоловіків у своїх ролях чоловіка та батька.

ЧАСТИНА 3
Що я зрозумів про свою енергію

Раніше я взагалі намагався бути мультизадачним. Але саме тоді й почав розуміти, що постійне перемикання між справами мене дуже виснажує.

І коли я почав розбирати свою реальність, побачив дещо цікаве для себе.

Не вся робота забирає енергію. А деяка її дає.
Є речі, після яких я без проблем можу працювати ще кілька годин.
А є ті, після яких — або навіть під час яких — мені хочеться просто закрити ноутбук чи встати і піти із зустрічі 😅 і ні з ким не розмовляти.

І при цьому вони можуть займати однакову кількість часу.

Наприклад, створювати щось нове — думати, писати, придумувати, будувати — для мене це робота. Але дуже часто після неї я відчуваю себе живішим.

А от постійно перемикатися між дрібними задачами, відповідати на повідомлення, вирішувати чужі питання, сидіти на зустрічах без чіткого результату — зовні це теж продуктивність.
Але мій ресурс після цього гасне як роса на сонці — дуже швидко.

І я зрозумів:
мені потрібно планувати не тільки свій час.
Мені потрібно планувати свою енергію.

Бо якщо я поставлю в календар 8 годин роботи, це ще нічого не говорить про те, що я зможу зробити за ці 8 годин.

Мені важливо знати:
— що мене заряджає;
— що виснажує;
— що потребує найбільшої концентрації;
— після чого мені потрібне відновлення.

І, здається, це одна з головних змін у моїй реконструкції:
я більше не хочу просто вміщати більше справ у свої робочі години.
Я хочу залишати в дні достатньо ресурсу для того, що справді значимо для мене, сімʼї та доброї справи.

Бо час у всіх однаковий.
А от енергія протягом дня — ні.

📌 Хтось ще такий, як я? ))
Чи у вас є свої специфічні «налаштування» енергії? Чи ви дурницями не запарюєтесь? ))
Що вас дуже заряджає, а що виснажує?

ЧАСТИНА 2 🔴🟡🟢
Я звик планувати час. Але майже ігнорую власний ресурс.

І от зараз намагаюся це виправити, бо це стало серйозною проблемою і для мене, і для моєї сімʼї.

Я хочу дивитися на свої справи не тільки через питання «скільки часу це займе?», а й через питання «що це зробить із моїм ресурсом?»

Тому я придумав для себе ще один вимір - своєрідний світлофор ресурсу.
Для цього ввів для себе дуже просту експериментальну систему - три зони:

🟢 Зелена - ресурс є.
У цьому стані я можу робити складні речі, зустрічатися з людьми, приймати рішення, створювати.

🟡 Жовта - ресурс обмежений.
Тут уже потрібно уважніше дивитися, що саме я планую і скільки цього можу взяти на себе.

🔴 Червона - ресурсу недостатньо.
І сюди, як би не хотілося, краще не заходити. Думаю, вам цей стан знайомий і ви теж розумієте, чому в нього краще б не заходити.

Але тут виникла цікава штука.
Бо життя не завжди таке просте.

Є справи, які мене наповнюють. Є такі, що мене виснажують.
А є ті, які не можна назвати ні тим, ні іншим - але вони потребують уважного ставлення до моменту.

І ще важливіше: одна й та сама справа може мати різний колір у різний час.
Наприклад, зустріч із людиною може бути 🟢, коли я відпочив і маю ресурс. Ця зустріч може ресурсу мені ще й додати.

І та сама зустріч може бути 🟡 або навіть 🔴, коли я вже на межі і сіпається око. У мене часом це відбувається не фігурально, а буквально 😅

Тому для мене це поступово стає не тільки питанням: - «Що мене заряджає?»
А ще й питанням: - «У якому я зараз стані і що моя енергія дозволяє мені робити?»

І тут я сам поки шукаю баланс.
Бо можна заперечити: - «То що, тепер орієнтуватися на свої відчуття?»
А з іншого боку думаю: - А хіба можна на них зовсім не орієнтуватися?

Вони не повинні керувати моїм життям. Але ігнорувати їх теж, мʼяко кажучи, не дуже розумно.
Можливо, зрілість якраз у тому, щоб не бути рабом власного стану, але й не поводитися так, ніби власного стану не існує.

Тому я поки експериментую.
Дивлюся на календар і питаю себе не тільки: «Коли?», а й «З яким ресурсом?»

Також придумав для себе простий тест - своєрідний «фільтр», який може підсвітити: братися мені за конкретну справу чи не братися.


Поділюся згодом.
І здається, це починає змінювати сам спосіб планування.
…
Чи у вас все ок і ця тема взагалі виглядає дивною? ))

ЧАСТИНА 1
Можливо, мені не потрібно встигати більше. Мені потрібно перестати витрачати себе не туди.

Останнім часом я все більше думаю не про те, як встигати більше, а про те, як правильно розпоряджатися тим ресурсом, який у мене є.

Перед новим робочим сезоном ми з Олею вирішили трохи зупинитися й переглянути нашу систему роботи.
Бо її стало багато: служіння, зустрічі, поїздки, TATO VLOG, Академія сімʼї та стосунків, розвиток нових проєктів і, звісно, сімʼя.

І я помітив за собою одну річ:
дуже легко постійно займатися важливим і терміновим - і майже не залишати місця для важливого, але нетермінового.

Тому зараз я пробую реконструювати свою систему роботи.
Не просто розставити справи в календарі, а подивитися на них через дві речі: час та енергію.

Я пробую реалізувати кластеризацію часу: групувати схожі справи й враховувати не тільки те, скільки часу вони займають, а й те, скільки моєї енергії потребують і скільки мені потрібно для відновлення.

Я навіть ввів для себе просту систему:
🟢 зелена зона - ресурс є;
🟡 жовта - треба уважно дивитися;
🔴 червона - сюди заходити не можна.

І вже на цьому етапі відкриваю цікаві речі.
Деякі справи, які я вважав «роботою», мене насправді заряджають.
А деякі, навпаки, виснажують.
Виявляється, дві години часу - це не завжди дві години однакового ресурсу.

Тому зараз я не намагаюся стати продуктивнішим.
Я хочу стати ефективнішим - щоб мати ресурс не просто на те, що треба зробити, а на те, що справді важливе для мене: сімʼю, людей, служіння і те, що ми будуємо.

До речі, навіть TATO VLOG зараз трохи переосмислюю в цій системі. Але про це - окремо.

Побачимо, що з цього вийде.

Якщо цікаво - буду показувати цей процес тут.
Поставте +, і я розповім, що саме перебудовую і що вже почало працювати.

• не подякувати;
• не запитати: «Як ти насправді?»;
• не зупинитися і не вислухати;
• відкласти розмову «на потім»;
• не помітити маленьку втому чи радість іншого;
• пройти повз можливість проявити любов.

Бо кожен окремий момент здається занадто маленьким, щоб мати якісь наслідки. Але проблема не в одному моменті. Проблема — в повторенні.

Один раз — це випадковість.
Сто разів — це вже культура.

Маленькі негативні досвіди в сімʼї формують історію стосунків. Саме з таких дрібниць поступово формується внутрішній досвід і переживання:
• «Мене не помічають».
• «Мене не чують».
А через роки люди кажуть: - «Ми віддалилися».

Але ж дистанція почалася не в день великої сварки. Вона почалася з десятків маленьких моментів, які ніхто не помітив.

Головний ворог сім’ї — не лише великі конфлікти. Часто це накопичення маленьких негативних досвідів.

АЛЕ
Маленькі позитивні сімейні досвіди створюють нову історію взаємин.
• Сьогодні я почув тебе.
• Сьогодні ми сміялися разом.
• Сьогодні я дізнався щось нове про тебе.

Здавалося б, дрібниці. Але саме з них поступово виникають інші переживання:
• «Мене бачать».
• «Мене чують».
• «Я важливий/важлива».
• «Ми можемо разом будувати нашу гармонію».

А повторювані добрі досвіди формують нову культуру, котра транслюється в покоління. Культура сім’ї — це те, що ми регулярно переживаємо.

***
Власне, зараз в Академії сімʼї та стосунків ми задумали дещо крутезне для пар — щоб добрих моментів у сімʼї ставало більше.
Поки без деталей 🙂 Але ми вже працюємо.


📍Яку історію про вашу сімʼю ви створюєте своїми маленькими щоденними діями?

💌 День закоханих вже близько! Зробіть вечори теплими та особливими 🎁 Даруємо 2 комплекти для 2 переможців: Книга від @spasinnya.books + гра від @vidkryvaytes Як взяти участь: — Підпишіться на інстаграм сторінки @vidkryvaytes та @spasinnya.books — Відмітьте…

☝️тут 2 частини по 30 секунд 😎

#ФОРМУВАННЯ_НОВОЇ_КУЛЬТУРИ

Про ЕНЕРГІЮ в часи відсутності ЕНЕРГІЇ ⚡
І як це стосується Ваших дітей

Для початку скажу, що відомо ще зі школи, що енергія нікуди не зникає і не виникає з нічого. Вона просто змінює форму, перетворюючись з одного виду енергії на інший 🔄

Да… уточню. Я зараз про Вашу внутрішню, індивідуальну енергію 💭

Коротко напишу кілька практичних хуків для накопичення та збереження свого внутрішнього ресурсу (доброї енергії) для життя 🔋

Бо, погодьтесь, що зовнішні обставини змінюються швидше, ніж ми очікуємо. І воно нас всередині добряче хитає. А коли хитає, то транслюємо ми з вами, скажімо, неспокій і всілякі тривожності 😟

Це передача одне одному енергії, котра накопичується всередині у кожного
і потім виливається назовні.

Ми батьки!
(на секундочку)… ⏸️ і все те що ми транслюємо, обовʼязкоао підхоплюють наші діти і отримують ту неспокійну підзарядку в себе ⚡
А вони що транслюють? 🤔

Звісно, те саме що й отримують…
А чого хочуть батьки від дітей?
Чесно!? 😶

Виходить замкнене коло перетікання деструктивної енергії, котре має хтось розірвати ✂️

Короче…
Є досить проста вправа. Вона складається з двох частин 🧩

ВАЖЛИВА УМОВА. ⚠️ Ця вправа стосується обставин у Вашому житті, на котрі Ви реально можете впливати і змінювати.

Ця вправа стосується обставин у Вашому житті, на котрі Ви реально можете вплинути і змінювати.

Отже:
1. Напишіть список того, що Вас розхитує і руйнує найбільше. Всього 5 пунктів ✍️
2. Напишіть знову 5 пунктів - але того, що Вас збудовує 🌱

Далі найскладніше…
Дайте відповіді на 2 запитання:
• Що я можу змінити або від чого відмовитись із першого пункту? 🔍

• Що я можу зробити, щоб у моєму житті було більше того, що в другому пункті? ➕

Таким чином Ви отримуєте “точку відліку” ЗВІДКИ Вам треба рухатись (п.1) і КУДИ (п.2) 🧭

А далі КРОК ЗА КРОКОМ до накопичення і збереження енергії, котра нам з Вами так необхідна.

💬В коменті напишіть хоча б по одному пункту. Впевнений, що Ви цим комусь допоможете 💬

P.S.
Ваші коменти потраплять в майже закриту групу 🔒 https://t.me/TatoVlogClub, де можна продовжувати спілкування по темі, або ініціювати для обговорення свою тему.

Ми з дружиною сімейні консультанти.

☝️Ми не кажемо: - «У вас проблеми, тому ми з вами».

👉Але ми кажемо: - «Ми з вами, бо у вас є потенціал для розвитку ваших стосунків».

💫Важливий фокус! Робота практично та сама, але підхід до справи настрій зовсім різний.

👫І якщо навіть пара самостійно вирішує складні питання, то для чого - вирішити проблему, чи покращити стосунки?

♥️Хтось скаже, можливо - безглузда філософія… але це просто пропозиція для роздумів.

Channel name was changed to «ТАТО ВЛОГ - про батьківство»