Записки пасквілянта

Є така прикмета: якщо уповноважений Верховної Ради України з прав людини Лубінець починає розпатякувати про права людини, то він або вже щось вкрав, або готується вкрасти. Судячи з того, що останнім часом Лубінець щодня розповідає про безчинства ТЦК, пан уповноважений знайшов тему, за допомогою якої сподівається відволікти увагу суспільства від своєї справжньої діяльності.

Про те, як відбувається мобілізація, ми знаємо і без Лубінця. Знаємо й причину, яка породила беззаконня в ході призову на військову службу – ліквідація в 2019 році військової юстиції. Відповідний законопроєкт №1032 був внесений 29 серпня 2919 року у Верховну Раду президентом Зеленським (фактично – Портновим і Рябошапкою) і проголосований 19 вересня 2019 року в «турборежимі». Тодішній народний депутат України від фракції «За майбутнє» Лубінець також голосував «за». А тепер він бідкається, що на військовослужбовців ТЦК немає управи.

Тому було б набагато цікавіше, щоби Лубінець розповів, як він призначив керівником Секретаріату уповноваженого Верховної Ради України з прав людини такого собі Івана Дмитровича Вервейка, який перебуває в процесуальному статусі обвинуваченого.

Вервейко раніше очолював Волноваське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області й був притягнутий до кримінальної відповідальності за те, що оформлював на роботу фіктивних співробітників, зарплатню яких клав собі в кишеню. Після того, як Вервейку в 2019 році було повідомлено про підозру, він звільнився з дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області й влаштувався на роботу у Верховній Раді – помічником-консультантом свого друга Лубінця.

18 березня 2020 року Донецька обласна прокуратура направила до Волноваського районного суду Донецької області обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12018050510000417 від 21.02.2018 стосовно Вервейка. Але після кількох судових засідань матеріали справи були викрадені з суду. На той час Лубінець Дмитро Валерійович був народним депутатом, обраним по округу №60 (м.Волноваха Донецької області), його брат, Лубінець Іван Валерійович, обіймав посаду голови Волноваської військово-цивільної адміністрації, а його батько, Лубінець Валерій Дмитрович, був головою Волноваської районної ради. Тож шукати вкрадену кримінальну справу треба десь у цьому трикутнику.

У наступному з метою приховати факт крадіжки матеріалів справи у Волноваському районному суді були виготовлені фальшиві документи про те, що кримінальне провадження, начебто, передано до Красногвардійського (нині – Чечелівського) районного суду м.Дніпра. Але перевірка показала, що в Чечелівський районний суд ніколи ніякі матеріали з Волноваського районного суду не надходили. У зв’язку з цим прокуратура Донецької області зараз намагається відновити втрачені, а точніше – вкрадені матеріали кримінальної справи стосовно Вервейка.

А доки прокуратура сподівається знову відправити Вервейка на лаву підсудних, Лубінець призначив свого колишнього помічника, який перебуває в статусі обвинуваченого, керівником Секретаріату уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і надав йому доступ до державної таємниці та допуск до документів, які стосуються обміну полоненими.

Також було б непогано, щоби Лубінець розповів, як він збирає з іноземних правозахисників гроші та автомобілі – начебто, для порятунку українських дітей з зони бойових дій. Але чомусь гроші опиняються не на рахунку Секретаріату, а в кишенях Лубінця. Що стосується автомобілів, то їх пан уповноважений реєструє на фірму, яку він відкрив разом з Вервейком і своїм третім спільником – бухгалтером профспілкової організації працівників Секретаріату уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Якименком.

Власне, тому й процвітає беззаконня в ТЦК, що українським омбудсманом є шахрай, який тему мобілізації використовує лише для того, щоби прикривати свої оборудки.

Під рубрикою «Катрусин кінозал».

14 жовтня 2026 року Етична рада впродовж 6 (!) годин проводила співбесіду з суддею Шевченківського районного суду Полтави Ларисою Гольник, яка взяла участь у конкурсі на посаду члена Вищої ради правосуддя. Предметом розгляду Етичної ради стала поведінка цієї Гольник, що оголосила себе «громадською активісткою» та «викривачкою корупції» і займається розміщенням у соцмережах проросійської пропаганди, яку виготовляють колишні політтехнологи Деркача та «чорнопіарні» фірми, наближені до Медведчука й Царьова.

Окрім того, «її честь» постійно поширює на своїй фейсбук-сторінці нецензурну лайку, наклепи та антисемітські вислови й навіть погрози вбивством на адресу інших суддів, адвокатів, журналістів, військовослужбовців і просто людей, яким не подобається її друг Шабунін.

Більш того, 6 вересня 2026 року Гольник розмістила на своїй фейсбук-сторінці претензії вже й до самої Етичної ради, яка за участю іноземних експертів перевіряє кандидатів у члени Вищої ради правосуддя на відповідність критеріям професійної етики та доброчесності:

«Враження таке, – написала Гольник на своїй фейсбук-сторінці, – що тепер «оптикою» ексжурналіста Бойка, борця проти громадянського суспільства і серійного скаржника на мене до ВРП, ВККСУ, НАЗК і судів, озброїлися члени Етичної ради та персонал цього поважного органу. Що у запиті іноземного члена Етичної ради, що – українського, те саме: обвинувальна спрямованість та виразна упередженість».

Причиною невдоволення «її честі» стала та обставина, що народний депутат України Сергій Власенко направив у Етичну раду повідомлення про те, що суддя Шевченківського районного суду міста Полтави Гольник неодноразово поширювала на своїй фейсбук-сторінці образливі вислови на адресу членів очолюваної ним Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування можливих фактів корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень у правоохоронних органах, судах та органах судової влади.

Зокрема Гольник публічно називала Тимчасову слідчу комісію «горе-ТСК», стверджувала, що «Тимчасова слідча комісія Власенка-Бужанського атакує громадський сектор руками поліції», «члени ТСК використовують свій статус для очевидних порушень прав та свавілля» і т.п. Цей бруд Гольник поширювала в зв’язку з тим,  що ТСК викликала на своє засідання для надання пояснень професійного «громадського активіста» Жернакова, який виплачує грошові кошти членам Громадської ради доброчесності за «правильні голосування» при кваліфікаційному оцінюванні суддів.

У зв’язку з цим члени Етичної ради, готуючись до співбесіди з Гольник, у повній відповідності до регламенту надіслали Гольник звернення народного депутата Власенка й попрохали відповісти на запитання, що виникли.

Це спричинило обурення Гольник: хто посмів питати щось у неї – «громадської активістки» та «викривачки корупції», яка знайома з самим Шабуніним та входить у наглядову раду «Інституту законодавчих ідей», що належить Мартині Богуславець! Особливий наголос Гольник зробила на тому, що допис про ТСК вона розмістила на своїй фейсбук-сторінці 18 листопада 2025 року, а безграмотний Власенко написав, що 19 листопада! І як після цього Етична рада взагалі посміла читати звернення якогось там Власенка!

Пропоную переглянути відео, на якому  Етична рада під час свого засідання 14 жовтня 2026 року вимагала від судді Гольник пояснити її допис стосовно «оптики ексжурналіста Бойка», якою «озброїлися члени Етичної ради».

Зверніть увагу на те, як Гольник натхненно брехала, стверджуючи, що вона, начебто, нічого подібного про Етичну раду не писала. Аналогічним чином Гольник завжди себе поводить і постійно заявляє, що вона не поширює у фейсбуці те, в чому її звинувачують. Через це члени Етичної ради була змушені зачитувати Гольник уривки з її писанини, вимагаючи пояснень.

Про те, яке рішення Етична рада ухвалить щодо Гольник, стане відомо 20 жовтня 2026 року. Онлайн-трансляція засідання Етичної ради розпочнеться об 11:00 за адресою: https://youtu.be/EJ9szDXgfCA

Продовжую публікувати уривки з 5-томного «Клопотання про застосування запобіжного заходу по кримінальному провадженню №52026000000000092 від 18.02.2026», яке було люб’язно надане юридичною компанією Miller. Це – знаменита справа, у якій було повідомлено про підозру ексзаступниці керівника Офісу Президента України Ірині Мудрій та її коханцю Максиму Микитасю.

Микитась під час розмови з підприємцем і адвокатом Василем Астіоном  пояснив, яким чином Офіс Президента тримає на короткому повідцю українських суддів, відреформованих професійними «громадськими активістами».

Призначення суддів на посади здійснюється Указами Президента України на подання Вищої ради правосуддя. Статтею 80 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що президент повинен видати Указ про призначення судді на посаду не пізніше 30 днів з моменту отримання подання ВРП. Але у феодальній Україні монарша особа не несе жодної відповідальності за невиконання цього положення – це встановлено постановою Великої Палати Верховного Суду від 06.10.2021 у справі №9901/191/19.

Через це чиновники монаршого двору, відповідальні за призначення суддів (Ірина Мудра, раніше – Андрій Смирнов), наслідуючи приклад їхнього духовного наставника Андрія Портнова, готували на підпис Одному з Найвеличніших Лідерів Світу (с) Укази про призначення тільки тих суддів, хто «добєжал», тобто присягнув на вірність. А щодо інших Укази не видавались роками. Як образно помітив Микитась, «хочу – випускаю, хочу – не випускаю».

Микитась: Да, прівєт. Я, чєсно гаваря, тєпєрь узнал, как Портнов, блядь, дєржал всєх судєй.
Астіон: Как?
Микитась: А вот так:  хочу – випускаю, хочу – не випускаю.
Астіон: А-а-а.
Микитась: Вот кто до нєйо добєжал, того она випустіла, кто нє добєжал, тот бєжіт дальше.

#Справа_Мудрої

Доброго ранку!

Колись я писав про законопроєкт №15563 щодо прозорості та публічності угод про визнання винуватості.

Одна з його ключових ідей - заборонити передбачати в угодах платежі, внески або передачу майна на користь третіх фізичних чи юридичних осіб.

Тобто замість практики, коли фігурантам угод визначають багатомільйонні «благодійні внески» на користь окремих фондів, кошти мають спрямовуватися до державного бюджету або на користь цивільного позивача в межах задоволеного цивільного позову.

Крім того, законопроєкт спрямований на більшу публічність судових рішень, якими вони затверджуються.

Проєкт зареєстрований 27 серпня 2026 року, а 28 серпня його офіційно направили на розгляд Комітету Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності.

Станом на зараз на сайті парламенту його статус так і залишається - «надано для ознайомлення» членам комітету.

Згідно зі звичайною законодавчою процедурою профільний комітет опрацьовує законопроєкт перед його розглядом у сесійній залі.

За наявною інформацією, навколо проєкту №15563 у Комітеті вже тривалий час тривають «качелі».

Причина - тиск на керівництво Комітету з боку голови фракції «Слуга народу» Давида Арахамії з тим, щоб законопроєкт не отримав необхідної підтримки і не пройшов комітет.

Очевидними бенефіціарами збереження механізму сплати грошових коштів за угодами на приватні фонди є Кривонос і Клименко. Ну і, звісно, керівництво таких фондів.

Ось де і як себе проявляє давня дружба, яка виникла ще під час розслідування справи поліграфкомбінату «Україна». Надалі вона лише посилилась на фоні справи Одеського аеропорту, де Арахамія активно лобіював інтереси Кауфмана в контексті укладення з ним і іншими фігурантами справи угоди, за якою аеропорт залишався в їхніх руках.

Чи треба ще пояснювати чому станом на сьогодні в Арахамії нема підозри від НАБУ/САП при наявності котрольованого в.о. Генпрокурора Ковальського, який починає розслідування відносно нардепів, а не «опозиційного» Кравченка?

Давно й не нами помічено: хочеш відправити людину за ґрати – найми їй адвоката з юридичної компанії Miller.

З 24 серпня 2026 року перебуває в слідчому ізоляторі ексзаступниця керівника Офісу Президента Ірина Мудра, яку захищає очолювана Масі Найємом юридична компанія Miller. З 20 млн. грн застави доки внесено 666 грн. Гроші переказав співробітник Нацбанку Григорій Гришкан, який зіграв головну роль у фільмі «До щастя».

Ні на що інше адвокати Miller не здатні, оскільки можливі заставодавці просто бояться зв’язуватись з юридичною компанією, колишній керуючий партнер якої, Олексій Носов, втік за кордон після того, як Вищий антикорупційний суд засудив його за спробу дати хабар прокурору САП в інтересах своєї клієнтки.

У зв’язку з цим Громадська ініціатива «Стоп-паразит» пояснила, чому Мудра вибрала собі в захисники таких специфічних адвокатів, а також , якого зараз судять за шахрайство та ухилення від військової служби.

У цьому листуванні Масі Найєм попередив Шабуніна, що той даремно найняв адвокатесу Марину Гаврилюк для захисту колишнього командира 207 окремого батальйону ТрО Віктора Юшка, якого судять разом з Шабуніним. Бо адвокатеса Гаврилюк захищає екскеруючого партнера Miller Носова і, як виявилось, є «стукачкою».

Тотальна корумпованість Вищої ради правосуддя, яка стараннями її голови Григорія Усика перетворена на філію псевдо-громадських організацій «Автомайдан» і «ДеЮре», породила новий різновид суддівського свавілля.

На прикладі судді Шевченківського районного суду Полтави Лариси Гольник весь суддівський корпус вже зрозумів: якщо суддя дружить з найбільш одіозними та корумпованими членами ВРП, то така гольник може хоч голою по вулицях бігати – і їй за це нічого не буде. А якщо суддя відмовляється обслуговувати корупційні схеми професійних «громадських активістів», тоді ФОП Буртник Христина Василівна подає до ВРП дисциплінарну скаргу, яка миттєво розглядається й задовольняється – аж до звільнення судді з посади.

Тож українські судді вже добре розуміють, кого треба обслуговувати, щоби мати таку ж недоторканність, як суддя Гольник.

Надивившись на свою товарку з Полтави, суддя Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області Тетяна Маржина також пустились у всі тяжкі.

Упродовж 6 років Первомайський міськрайонний суд під головуванням судді Маржиної розглядав кримінальне провадження по обвинуваченню в хабарництві судді Савранського районного суду Одеської області Трачової Оксани Дмитрівни (справа №402/906/13-к, кримінальне провадження №42013000000000121). Трачовій інкримінувалось вимагання неправомірної вигоди в розмірі 3 тисячі доларів США з дружини обвинуваченого в справі, яку розглядала суддя Трачова. Потерпіла звернулась до СБУ, правнуки Дзержинського отримали 30 штук стодоларових купюр у казначействі, переписали номери й вручили потерпілій для передачі судді Трачовій.

За два дні по тому вдома в Трачової був проведений обшук, під час якого 17 купюр з переписаними номерами були знайдені в скляній вазі на серванті. Поруч дві записки: «квартира 500 дол.» і «мої 3000 дол.». Почеркознавча експертиза встановила: записки писала сама Трачова. Із тридцяти мічених купюр слідство відстежило двадцять три: сімнадцять – у вазі, шість – у третіх осіб. Таким чином 2 300 доларів державних грошей із переписаними номерами були долучені до матеріалів кримінального провадження як речовий доказ.

26 грудня 2024 року суддя Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області Маржина разом з двома колегами – Денисом Паньковим і Олександром Мельничуком – ухвалила вирок у справі, повністю виправдавши суддю Трачову та секретаря судового засідання, яка виступила посередником.

Втім, тут постаралась не одна Маржина, яка максимально затягувала розгляд справи – кримінальне провадження розвалювали, передусім, прокурори Офісу генерального прокурора, які так і не донесли до суду ухвали з дозволом на проведення НСРД, тим самим зробивши недопустимими всі докази, здобуті в ході проведення негласних слідчих дій.

Але те, що утнула Маржина, не має аналогів в історії українського кривосуддя. «Її честь», ухвалюючи виправдувальний вирок, постановила передати речові докази у вигляді 23 стодоларових купюр – тобто державні гроші, які СБУ отримала в казначействі для проведення контролю за вчиненням злочину – судді Оксані Трачовій, вдома якої в ході обшуку ці гроші були знайдені.

Ця видатна історія описана в статті «Правосуддя по-Первомайськи: як державі не повернули її ж мічені долари»:

https://naspravdi.today/2026/08/31/pravosuddia-po-pervomaysky-iak-derzhavi-ne-povernuly-ii-zh-micheni-dolary/

А тепер вишенька на тортик. Виправдувальний вирок щодо Трачової доки не набрав законної сили, зараз справа переглядається в апеляційному порядку. Але досі – хоча вже сплинуло понад півтора року – Вища рада правосуддя так і не відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Маржиної, яка повернула підсудній державні гроші.

Бо ВРП карає суддів лише в трьох випадках: якщо скаргу подасть НАБУ, Офіс генпрокурора або ФОП Буртник. А Христина Василівна, яка є професійною «громадською активісткою» і разом з суддею Гольник обслуговує корупційні схеми власника псевдо-громадської організації «ДеЮре» Жернакова, нічого дивного в історії з міченими грошима не побачила.

Читайте і насолоджуйтесь.

Волелюбний український народ, який з ентузіазмом сприйняв початок діяльності Громадської ініціативи Grant Watch Ukraine («Стоп-паразит»), запитує, як можна долучитись до викриття розкрадачів іноземних грантів.

Grant Watch Ukraine («Стоп-паразит») – це об’єднання небайдужих громадян, що вирішили покласти край розкраданню професійними «громадськими активістами» фінансової допомоги, яку Україні надають міжнародні партнери, передусім Сполучені Штати та європейські країни. Зараз головне для нас – поширювати інформацію про Grant Watch Ukraine («Стоп-паразит») та рекламувати публікації Громадської ініціативи.

З метою розміщення в соцмережах реклами щодо діяльності Громадської ініціативи Grant Watch Ukraine («Стоп-паразит») прошу переказувати трудові або нетрудові копійки/шаги на картку (її номер продубльований у першому коментарі)

4441 1144 5203 7094

Ця картка призначена тільки для пожертв, кошти з неї будуть витрачатись виключно на просування дописів Громадської ініціативи Grant Watch Ukraine («Стоп-паразит») в соціальних мережах. Звіт про надходження й витрачання коштів я регулярно публікуватиму.

Також прошу читачів, які мають преміум-підписку Телеграму проголосувати за Телеграм-канал «Записки пасквілянта» в рейтингу.

👉 Для цього треба зайти ось по цьому покликанню

https://t.me/boost

і натиснути 3 рази кнопочку «Зарядити» (одна людина з преміум підпискою має лише 3 голоси). Завдяки цьому Телеграм-канал «Записки пасквілянта» буде частіше потрапляти в рекомендаціях тим читачам, які підписуються на канали зі схожою тематикою.

Функція доступна тільки користувачам з Telegram Premium, але якщо він у вас є, не полінуйтеся (голосування в рейтингу анонімне). А також попрохайте підтримати Телеграм-канал «Записки пасквілянта» ваших друзів, знайомих і однодумців.

У попередньому житті – до повномасштабної війни – я частенько заглядав у кімнату побачень Кабаре «У тітоньки Феміди», де перемивав кістки слідчо-прокурорським працівникам і розповідав веселі судові історії. Ось одна з таких зустрічей, що трапилась у 2020 році – з головою Національної Асоціації Українських Медіа Тетяною Котюжинською та головою комітету в Незалежній Медіа-профспілці України Сергієм Штурхецьким.

За чаркою чаю ми говорили про те, що чудять у судових засіданнях прислужники незрячої богині. Зокрема, я розповів, як у 2004 році поцупив з матеріалів судової справи оригінал рішення судді Вор-суду (так у народі називали Ворошиловський районний суд Донецька) Ірини Бухтіярової про арешт накладу газети «Свобода», яку видавав Олег Ляшко.

https://youtu.be/fTguWzezChM?si=q7nyip1IUOjgLogm

Один з Найвеличніших Лідерів Світу (с), рівно як і придворні блогери, стверджує, що провести президентські вибори та вибори до Верховної Ради немає ніякої можливості через воєнний стан. Дійсно, Конституція України містить таку заборону щодо парламентських виборів (стосовно президентських заборони в Конституції немає, є лише у Виборчому кодексі України). Але хто сказав, що від воєнного стану є якась користь і його не можна скасувати прямо зараз?

Як відомо, воєнний стан – це особливий правовий режим, що передбачає надання органам влади повноважень, необхідних для відсічі збройної агресії, а також тимчасове обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб. Іншими словами, сутність воєнного стану полягає у відступі від звичайних демократичних процедур, якщо це необхідно для забезпечення національної безпеки. Наприклад, виконавча влада може на власний розсуд забороняти проведення масових заходів чи придбавати за спрощеною процедурою, без проведення тендерів, сировину й матеріали, необхідні для виконання оборонного замовлення.

Але фактично ніякі можливості, які надає воєнний стан, влада не використовує – жодного мітингу ще не заборонила (бо людям не до мітингів – вони рвуться на концерти капітана ЗСУ Вакарчука та молодшого лейтенанта НГУ Жадана), переводити промисловість на військові рейки не збирається, бюджет продовжує розкрадати аж гай шумить і навіть не вживає жодних заходів стосовно шабулянтів, тобто військовослужбовців, які демонстративно ухиляються від виконання обов’язків військової служби і яких, за законами воєнного часу, треба було б віддати під військовий трибунал, який в Україні також не створений.

Тож навіщо тоді, взагалі, запроваджувати воєнний стан? Які негативні наслідки для обороноздатності країни настануть у разі скасування воєнного стану? Думаю, ніяких. Одна лише користь – починаючи з того, що тоді вдасться провести вибори й від годівниці буде відлучена злодійкувата команда 5-6 менеджерів, яка вперто й послідовно розвалює фронт та розкрадає оборонний бюджет, і замість неї прийде інша злодійкувата команда, яка також розвалюватиме фронт і розкрадатиме оборонний бюджет.

Яка різниця – спитаєте Ви? – Є шанс, що під час зміни команд на передову будуть відправлені десятки тисяч шабуніних, бутусових, кіпіані, вакарчуків та інших жаданів, які фіктивно рахуються на військовій службі. І таким чином вдасться врятувати фронт від розвалу, а Україну – від капітуляції.

Соромлюсь спитати: а коли РНБОУ, нарешті, розгляне постанову Верховної Ради України від 22 квітня 2015 року «Про запровадження персональних санкцій проти осіб, відповідальних за незаконне ув'язнення в Російській Федерації народного депутата України, члена Постійної делегації у Парламентській Асамблеї Ради Європи Надії Савченко»?

Я розумію, що накладати санкції на людей, яких Один з Найвеличніших Лідерів Світу (с) оголосив контрабандистами, значно вигідніше. Але все ж таки впродовж одинадцяти років ігнорувати постанову парламенту – це занадто.

Сирський нагородив нагрудним знаком «Золотий хрест» шахрая та ухилянта від військової служби – актора Київського національного академічного молодого театру Олексія Тритенка, який любить розповідати про те, що він добровольцем пішов на фронт у перший день повномасштабного вторгнення.

Тритенко фіктивно рахувався в 206 окремому батальйоні ТрО (в/ч А7375), але жодного разу не з’явився у своїй військовій частині, натомість по підроблених документах отримав посвідчення учасника бойових дій та додаткову винагороду в розмірі 100 тис. грн на місяць за, начебто, участь у боях на херсонському напрямку.

Усі деталі фіктивної служби Тритенка мені відомі з простої причини – саме я проводив службове розслідування, коли він став засипати скаргами Генеральний штаб і Міноборони, вимагаючи «сотку» і статус УБД. Але в ході службового розслідування виявився нюанс – жодна людина в батальйоні, включно з його безпосереднім командиром, Тритенка в очі не бачила. Точніше, вперше його побачили вже після того, як він від нас перевівся (також фіктивно) у 241 окрему бригаду ТрО. Це було влітку 2023 року, коли нас вивели з-під Бахмута на доукомлектування в Київську область і цей Тритенко приїхав до нас з якимсь концертом. Ото була й вся його участь у бойових діях.

Після того, як я звільнився з військової служби, я розповів на сайті з романтичною назвою про шахрая Тритенка, який тепер має не тільки посвідчення УБД, отримане по підроблених документах, але й «Золотий хрест» від Сирського.

https://volodymyrboyko.wordpress.com/2026/03/09/trytenko/

28 листопада 2025 року видання Дзеркало тижня з посиланням на власні джерела повідомило суспільство про те, що Андрію Єрмаку готується повідомлення про підозру.

Другим інсайдом, який повідомило видання, стала інформація про обізнаність Зеленського з тим, що керівнику його Офісу готується підозра, і що цю інформацію йому повідомили очільники антикорупційних органів.

Мова про Кривоноса і Клименка.

У мене немає жодних сумнівів у тому, що саме в такому вигляді Клименко і повідомляв це Дзеркалу тижня, адже у вузьких професійних і журналістських колах давно відомо, хто є тим самим джерелом для подібних публікацій.

І мова навіть не про те, що в здоровій правовій системі очільники правоохоронних органів не попереджають про підготовку підозри нікого - навіть Президента.

Мова про брехню як норму комунікації з суспільством, яку взяли на озброєння і Клименко, і Кривонос.

Брехня конкурсним комісіям при номінуванні на посади і приховування фактів фіктивного усиновлення чужої дитини задля уникнення покарання; брехня про угоди зі слідством, внаслідок яких держава втрачає колосальні ресурси, а винні не тільки повертають собі награбоване, а й не несуть жодного покарання, обмежуючись легким переляком; брехня про власні рейтинги і реальні результати аудиту НАБУ, а також відсутність аудиту САП - і так далі.

Але брехня про підготовку підозри Єрмаку - це інше. Це щось на кшталт зрадженої мрії. Тієї мрії, за яку виходили люди з картонками, навіть не розбираючись, що таке НАБУ і САП.

Повторюся: мова не про право і не про законність. Я не здивуюся, якщо щодо Єрмака і немає жодних доказів його причетності до чогось.

Я про інше - про двох людей, Кривоноса і Клименка, які заблукали у всесвіті інтриг і суцільної брехні, і ще кількох перспективних фігурантів і членкинь на правах заступників, які переплутали країну, в інтересах якої мали працювати, зробивши брехню, маніпуляції та інтриги самоціллю власного виживання.

Прозріння прийде.

І до журналістів.

І до суспільства.