Пиши як чуєш

🐬Ви, можливо, пам'ятаєте, я ще працюю з документальними фільмами на Суспільному. Вчора на ютуб додали чудовий фільм, якому я трохи допомагала з субтитрами і перекладом.

"Тиша лиманів" — це рік життя природного парку "Тузлівські лимани", де гніздяться пелікани і фламінго, є заповідні кольорові озера і плавають дельфіни. Рік життя під час повномасштабки, тому багато йдеться про її вплив на екологію, тварин і людей, які ними займаються.

🙋Збрешу, якщо скажу, що щоразу, коли в фільмі директорка парку, зітхаючи, каже, що їм треба ще кілька людей, хай навіть старшокласників, щоб просто ходили й дивилися, де є фламінго і скільки їх, я не кричу в екран: "Я, візьміть мене, я хочу!"

🦩Насправді дуже хочу тепер в цей парк, в ньому є прокладені прогулянкові стежки і все таке, але до кінця повномасштабки він, звісно, закритий для відвідувань.

Добре, що може подивитися на нього хоч так, на екрані.

Жахливий ранок 💔️️️️️️

Знищено станції метро, де прожила велику частину життя, вдарили по виробництву в Ірпені, біля якого я провела іншу його частину і так любила гуляти із собакою у лісі поряд. Немає слів, аби описати свою ненависть. Але є дії.

Дуже прошу підтримати мій збір для Люм'єрів донатом чи репостом. Зараз збори закриваються катастрофічно погано, проте я не знаю іншого способу не відчувати безсилля. Бійцям потрібен зв'язок💪

Ось тут банка: https://send.monobank.ua/jar/AhGLyc9qZ8

А за донати розігрую власну книгу + красиві закладинки з моїм підписом.
Сподіваюсь ви й ваші близькі цілі та в безпеці🙏

They inserted their genitals into each other

До речі, про спайсі-сцени. Тепер я пишу їх небагато, бо знудилася за той час, поки багато писала їх по роботі у мене є особистий смішний rule of thumb з тих часів, коли я грала на рольових.

Перша спайсі-сцена зі мною трапилася англійською, і навіть не на форумі, а на рольовому борді — окремому розділі для ігр на більшому форумі, присвяченому просто спілкуванню на певні теми. Я грала тоді з хлопцем з Норвегії, і коли ми дійшли до спайсу, я сказала, що трошки хвилююся, бо ніколи ще такого не грала, а він сказав, що все напише сам, і таки написав:
They inserted their genitals into each other.
Тоді я посміялася, а тепер вважаю, що це насправді дуже мудро. Бо я (особисто я, you do you, як-то кажуть) хочу, щоб спайсі сцени або розвивали персонажів, або відкривали щось несподіване про них, або рухали сюжет. Словом, щоб така сцена виконувала ще якусь функцію.

Якщо цього немає — а я це визначаю саме за тим, чи можна замінити сцену фразою "They inserted their genitals into each other" — то я її пропускаю. Але іноді, якщо дуже хочеться, пишу. (Наприклад, розширила ще вчорашню. В ній, до речі, беруть участь троє персонажів)😅

Отаке!

Остаточно усвідомила, що між першою і другою частиною ельфа і орка є велика тональна зміна, коли зрозуміла, що оце ось-ось уб'ю в тексті вже п'ятого персонажа...

Upd. Перерахувала — шостого🌚

Я така людина, що вночі додала у файл для читання другого ельфа і орка новий розділ, а вранці вже хочу переписати і його, і попередній🙃

UPD. Захотіла і переписала. Тепер замість двох розділів маю один. Ура.

🩸Здавала сьогодні тромбоцити в центрі крові Охматдиту. Якщо ви таким не займалися, розказую: це робить спеціальний апарат, який дозами викачує з вас кров, потім відфільтровує з неї власне тромбоцити, а потім кров без тромбоцитів закачують назад у ваше тіло.

🪷Це дуже цікаве відчуття, бо коли кров повертається в тіло, цього не помічаєш, аж поки вона дійде до серця, і серце відправить її на мале коло кровообігу. Тоді здається, що всередині грудей у мене озеро, в яке хтось кинув камінь, і я відчуваю, як по воді розходяться кола.

Пишу це все тому, що поки лежала, відчувала і думала про свої відчуття, зрозуміла, кому з персонажів і в яких обставинах можна зробити щось таке ж.

П — письменництво✨

право кожної людини бути часом хворою, неінтересною, навіть нудною в товаристві близьких і рівних собі людей
Так пише Леся Українка https://www.l-ukrainka.name/uk/Corresp/1905/19051116.html. І хоча це вона обговорює "Андрія Лаговського" і момент з роману, але ХІБА Ж ВОНА НЕ МАЄ РАЦІЇ.

Авжеж, має.

До речі, у вас є ще кілька днів, щоб взяти участь в https://t.me/amber_paniko і виграти мою книжку і ви навіть не уявляєте, яку красиву листівку! (Повернуся додому з дачі, куди втекла від тривог, і нарешті вставлю її в рамку❤️)

Нарешті поговоримо про бар'єри комунікації.

Якщо коротко, то так називають все, через що може статися комунікативна невдача — тобто коли у співрозмовників не виходить порозумітися.Оскільки таких ситуацій може бути багато, то й бар'єрів як у небі зірок і піску в пустелі. Розбиратися з ними нам допоможуть вигадані персонажі: космічний вікінг і стилістка.

💨Почнемо з фізичних. Фізичні бар'єри комунікації — це просто. Вікінг зізнається стилістці в коханні, але не враховує, що він іде попереду, а день вітряний, тому вона не чує зізнання. Вікінг же вирішує, що почуття не взаємні, і вирішує більше ніколи не підіймати цю тему.

Також нашим героям можуть завадити відстань, поганий зв'язок, шок, часткова втрата слуху або чіткості думок з будь-яких причин, здатність сприймати нову інформацію. Чи, наприклад, навколо них завжди є інші люди, при яких неможливо говорити щиро.

Ці бар'єри помітити, як правило, більш-менш просто, тому їх можливо якщо не прибрати, то хоча б враховувати.

З мовними все вже складніше.

🗣Наприклад, вікінг і стилістка можуть просто говорити іншими мовами. Також хтось із них говорить надто швидко, а хтось надто повільно, хтось надто тихо, а хтось надто голосно. Вікінг може картавити, а стилістка затинатися.

Вікінг, нагадаю, все життя пролітав у космосі, а стилістку у дитинстві підкинули на поріг елітного бутика. І навіть якщо вони говорять однією мовою, словники в них різні, як і розуміння світу. Бо там, де вікінг бачить просто тканину, стилістка бачить шовк, віскозу, жакард, вовну — ну, ви зрозуміли.

З мовних переходимо до соціокультурних.

🚀Космічний вікінг і стилістка, як нескладно помітити, живуть в дуже різних світах, тому цінності і розуміння всього в них різні. Процитую один зі своїх улюблених серіалів Dead like me: "Як ти уявляєш ваші стосунки? Вона навчить тебе їсти виделкою, а ти її — уганяти машини?".

Люди з різних світів не завжди розуміють реакції одне одного. І тут ми входимо в цікаву сферу — бо на попередніх етапах співрозмовники, як правило, помічають, що проблема існує, можуть її ідентифікувати і спробувати щось з нею зробити. Але коли йдеться про культурні бар'єри, то їх цілком можливо не помічати. Як мінімум тому, що щоб хоча б припустити, що комунікативна невдача відбувається не просто так, треба усвідомити, наскільки ваші досвіди з іншою людиною відрізняються.

Це складно і стає все складніше, бо люди дедалі більше схильні фокусуватися тільки на власному досвіді.

(stay tuned, завтра продовжу)

До речі, використання іншомовних слів і фраз без перекладу — теж бар'єр комунікації.

Втомилася працювати, тому напишу ще таке на тему комунікацій. По першому моєму посту можна подумати: "То в чому проблема, якщо можна казати не репліку, а одразу свій підстрочник?".

А фокус в тому, що дуже — тобто, ДУЖЕ — багато людей не усвідомлюють, що саме відчувають. Навчитися цього займає багато часу і зусиль, плюс в напружених інтенсивних моментах ця здатність може не спрацьовувати. Крім того, є люди, які вважають, що добре розуміють, що відчувають, а насправді добре брешуть собі про це, щоб не думати про справжні почуття.

Та й мозок, який часто лінується розуміти імпульси і , теж не те, щоб сильно допомагав.

Люди складні, коротше. Це часто така автоматична суперздатність персонажів — особливо фокальних персонажів, через точку зору яких ми все і сприймаємо — одразу й добре розуміти свої почуття.

На іншому боці спектра тут — персонажі, які настільки не розуміють своїх почуттів, що читачам хочеться кричати в книжку: "Та коли вже до тебе дійде?!"

Десь між цими крайнощами і доводиться балансувати на письмі.

Вимбачте, не можу писати, прислали верстку💅

It's miscommunication time!

🚸У дитинстві я любила читати книжки про виховання дітей (не питайте). В одній з них (уже не пам'ятаю в якій) був розділ про те, як те, що ми кажемо — це не наші думки, а переклад наших думок. Так само те, що чують інші — не наші думки, а їхній переклад нашого перекладу наших думок.

🎩Як приклад там наводився діалог мами й сина, який не хоче одягати шапку. Це був діалог з підстрочником для обох сторін. І там, де для мами "Одягни шапку" було перекладом думки: "Я про тебе піклуюся", син зчитував це як перекладене: "Ти ні на що не здатен сам".

➿Я тому завжди трошки з сумнівом думаю про всі "просто сказати словами через рот", бо це "просто" тільки коли розмовляєш сам із собою. Коли в тебе і співрозмовника абсолютно ідентичне все. Так буває дуже рідко, зазвичай більшість розмов — у кроці від того, щоб перетворитися на зламаний телефон між двома людьми.

❌А все через бар'єри комунікації.
Їх є багато і в різних умовах нам трапляються різні бар'єри. Наприклад, коли йдеться про легальне поле, є бар'єр складної юридичної мови, через яку частина людей не здатні зрозуміти, про що йдеться. Коли говоримо про книжки про вигадані світи, може виникнути бар'єр інфодампу — мозок читачів просто не впорається з великою кількістю нових понять, не встигатиме їх обробляти, тому якусь частину (а то й усе) просто не запам'ятає.

📝Але я, звісно далі (можливо, завтра), говоритиму про бар'єри комунікації, які виникають на шляху спілкування персонажів і про те, як написати сварку, щоб у читачів не було неприємного враження, що всю книжку вирішила б одна-єдина розмова.

мій мозок поки не оперує без належної кількості сну, тож я ще поки намагаюсь зрозуміти, хто я і де я, паралельно дивлячись новини, але задонатити вже встигла.

і ви не https://t.me/zlatiko_writes