Іван Зимбицький

Понад 400 позицій тепер можна не переглядати вручну: AI-планувальник Стейків Карпат збере персональний бокс просто в чаті.

Він працює у Viber, Instagram і TikTok. Бачить актуальну наявність, знає новинки та пам’ятає ваші попередні покупки. Можна написати, на скільки людей потрібні продукти, назвати бюджет або попросити скласти план на тиждень.

📱 Якщо не хочеться друкувати, надиктуйте голосове в Instagram чи надішліть скріншот. Замовлення можна спланувати заздалегідь, а менеджер поставить відправку на потрібну дату.

І це вже не тест. Планувальник працює з 9 вересня. За цей час він поговорив із понад 1 100 людьми, а близько 70 оформили замовлення просто в чаті.

У реальній розмові 28 вересня людина попросила щось нове й недороге - планувальник запропонував котлети, індичу тушонку та млинці. Потім згадав три улюблені ковбаски й перевірив їхню наявність.

А коли потрібна людина передає розмову персоналному менеджеру.

👇Напишіть "Що у вас нового?" і подивіться, як це працює.

«Убий курку, щоб налякати мавп». Китайська приказка про те, як влада виховує натовп.

Дмитро Портнягін, відомий як «Трансформатор», робив усе, чого режим чекає від лояльного бізнесмена. Заснував фонд «велика справа» для допомоги російським військовим. Їздив в окупований Токмак на Запоріжжі. Затримали його, коли він звідти повертався.

Борг перед податковою він закрив за кілька днів. Але прокурор все одно просить для нього п’ять років колонії. А слідчий у суді назвав його прихильником Зеленського.

Справа не в податках. Справа в тому, що він був гучним. Мільйони підписників, клуб для багатих, продаж успіху на камеру. Ідеальна курка.

Російська влада робила так завжди.

Микола Бухарін, один з головних ідеологів більшовиків. Ленін називав його улюбленцем усієї партії. У 1938 році його судили на показовому процесі і розстріляли. Перед смертю він написав Сталіну записку: «Коба, навіщо тобі потрібна моя смерть?»

Відповіді не було. Бо процес робили не для Бухаріна. Його робили для тих, хто дивився.

Микола Єжов організував Великий терор і особисто підписував розстрільні списки. У 1940 році розстріляли і його.

Лояльність у такій системі не захищає. Вона лише робить тебе показовішим, коли настає твоя черга.

Скільки ще мавп там досі вірять, що наступною буде не їхня черга?
.
Нам фото очі Діми приречені. Game over. Ось що значить не вчити історію.

)))

Говард Баффет приїжджав в Україну 27 разів і вклав у нашу країну близько 1,4 мільярда доларів. Причому Україна йому нічого не винна.

Це середній син Воррена Баффета. Йому 71 рік. Тричі кидав коледж. Сам фермер. І з початку великої війни його фонд став найбільшим приватним донором України.

У квітні 2022 року Баффет побачив знищену сільгосптехніку і подзвонив президенту John Deere.

«How many combines are available in Europe?» (Скільки комбайнів зараз є в Європі?)

Виявилося, 15. Усі мали їхати в Росію.

«I’ll take them all.» (Я забираю всі.)

Потім докупили доступну техніку New Holland. Загалом українські фермери отримали понад 100 тракторів і комбайнів.

Коли тестували техніку для розмінування, Баффет перевіряв її на власній фермі в Іллінойсі. Під роликами підривали вибухівку. Коли український чиновник почав переживати за вартість машин, Баффет відповів: «Stop counting my tractors.» (Перестаньте рахувати мої трактори.)

Окрема історія із Superhumans. Андрій Ставніцер спочатку просив у нього $1 млн. Баффет запитав, скільки потрібно, щоб побудувати весь центр.

$14 млн.

«Okay. And what do you expect in return?»

«Nothing. Build it.» (Нічого. Будуйте.)

Сьогодні Баффет найбільший донор Superhumans. Але найбільше грошей його фонду пішло навіть не на протези чи трактори.

На їжу.

Сотні мільйонів порцій для українців.

Плюс розмінування, генератори, відновлення інфраструктури, обладнання для розслідування воєнних злочинів, допомога фермерам.

У 2024 році Україна присвоїла Говарду Баффету звання «Національна легенда України».

Мене в цій історії найбільше вражає навіть не сума. Людина могла просто переказати гроші і забути. Натомість вона 27 разів прилетіла в країну, де йде війна, сідала за кермо тракторів, їздила по містах і особисто дивилась, куди йдуть гроші.

Є дуже різні способи витратити великий капітал.

Говард Баффет вибрав свій.

🔥🔥Тільки для учасників цього чату.

20 спеціальних оферів. VIP-ціни. Обмежена кількість кожного боксу.

Рібай Прайм і Чойс, Black Angus, Wagyu Австралія, Томагавки, Мангалиця, баранина, морепродукти, фермерська птиця та готові крафтові страви.

Ми зібрали бокси для різних запитів: від ресторанного стейк-вечора до великого сімейного запасу в морозилці.

Правила прості: — старт рівно о 20:00 — хто перший — той і взяв — другого шансу за цією ціною не буде

Сьогодні о 20:00 починаємо Treasury. Не запізнюйтеся! 💥

Після тренінгу Тоні Роббінса почитав коментарі в Threads.
«Інфоциган».
«Стрижуть лохів».
«За це ще й $2000 платять?»

Можна, звичайно, так думати. Але мене цікавить інше.
Чому не дивитися на власні результати?

Як ви виглядаєте? Яке у вас здоров’я? Не думки, а факти. Чи можете ви прямо зараз пробігти 21 км?
я наприклад можу це досить легко і не вважаю, що в хорошій формі знаходжусь. я далекий від своіє найкращоі формі. а ті хто пишуть про лохів вони можуть?

Які стосунки? чи є у вас любов і шалена пристрасть?
Скільки ви заробляєте? і чи можете ви назвати себе фінансово вільним? якщо ні то може варто вчитися?

Я дуже рідко чую «Тоні стриже лохів» від людей, які можуть спокійно заплатити $2000 за квиток, €300 за ніч у готелі (потрібно мінімум 4 ночі), провести чотири дні на ногах по 12–14 годин і поїхати додому застосовувати те, що відпрацювали.

Зате дуже багато людей, які рахують кожні €100, дивлячись з дивана, вже все зрозуміли.

Людина прочитала книжку і думає, що знає. Послухала подкаст і думає, що зрозуміла.

Ти можеш знати все про бокс: стійку, дистанцію, джеб, захист. Але перший сильний удар у голову дуже швидко покаже, що саме ти «знав».

Можна десять років читати про інвестиції і повторювати «купуй, коли всі бояться». А потім побачити мінус 40% власного капіталу й продати на дні.

Можна знати, як вести переговори. Але коли навпроти сидить людина, від якої залежить контракт на мільйон, і вона каже «ні», тіло раптом забуває всі книжки.

Можна знати, що треба звільняти слабкого співробітника. Але коли він працює з тобою сім років, у нього двоє дітей і він дивиться тобі в очі, починається справжня перевірка навички керівника.

Знати, що не треба зриватися на дружину, і обняти, заспокоіти коли вона в стресі, коли тебе зачепили за живе взагалі різні світи.

Саме тому на такі тренінги їздять не за інформацією.
Там годинами повторюють певні патерни, працюють зі станом, тілом, увагою, страхом, реакціями. Ти не просто почув думку. Тебе змушують її прожити і багато разів відтренувати.

Наш мозок чудово вміє узагальнювати, відкидати незручне і знецінювати те, чого ми не розуміємо.

Найгірше, що при цьому він ще й переконує нас: «Я це вже знаю». Можливо, перед тим як називати інших лохами, іноді корисніше подивитися на табло?

Коли Лі Куан Ю оголошував незалежність Сінгапуру (9 серпня 1965го) він плакав в прямому ефірі бо не хотів цього.

Незалежність впала на країну як вирок. Більшість сінгапурців проголосували за приєднання до Малайзії. Тепер федерація сама виключила Сінгапур зі свого складу.

«Для мене це момент страждання. Усе своє доросле життя я вірив у злиття і єдність цих двох територій», сказав він. І зробив паузу, бо не міг говорити далі.

Стартові умови виглядали так. Крихітний острів без армії і без ресурсів. У юридичних документах про відокремлення окремим пунктом прописали гарантії постачання води. Країна не мала власної води.

ВВП на душу населення в 1965 році складав 516 доларів. Рівень Йорданії того часу. Населення 1,9 мільйона людей і один порт. Усі списали країну з рахунків.

Далі не було жодного дива. Було зростання понад 9 відсотків щороку протягом перших 25 років. У 2024 році ВВП на душу населення перевищив 90 тисяч доларів за даними Світового банку.

Сінгапур давно випередив Японію і колишню метрополію Британію.

Цікаво, що країни, які гучно святкували свою незалежність з феєрверками і парадами, часто так і залишилися бідними.

А країна, чий засновник плакав у день незалежності, стала однією з найбагатших у світі.

Того ж дня, на тій самій пресконференції, після сліз Лі каже: «Хвилюватися нема про що. Будьте твердими, будьте спокійними».

Замість гучних свят, феєрверків він починає будувати СИСТЕМУ. Англійська як мова бізнесу, щоб торгувати з усім світом.

Нульова толерантність до корупції, коли міністри сідають у в'язницю так само, як клерки. Правила, однакові для всіх. Інститути, сильніші за будь-яку окрему людину, включно з ним самим.

Країна, чия незалежність почалася зі сліз, стала найуспішнішим державним проєктом століття. Бо незалежність не святкують. Її будують щодня, як систему.

Моя ідея така - а давайте святкувати день Незалежності коли ВВП буде 100 тис дол в рік на душу і ми побудуємо державу де панують здоровий глузд, повага і є РЕАЛЬНА СИСТЕМА яка безжальна до корупціонерів.

Я сьогодні не святкую. Багато роботи!

Якщо у тебе є сім'я, жінка і діти, яких ти любиш і які люблять тебе, з ким ти ділиш найкращі моменти життя, то це 80% щастя

Інші 20% — це робота зі змістом, здоров'ям і фінансовою свободою. Це важливо, але це всього лише 20%.

Майже всі живуть навпак : проводять життя, оптимізуючи 20% і ігнорують 80%.

Перший день семінару Тоні Роббінса і мій інсайт номер один.

Для мене це вже вдруге, перший раз був у Лондоні у 2019 році. Але одна думка вчора зачепила мене сильніше за ходіння по розпеченому вугіллю.

Тоні ділить наші стани на дві великі групи.

Прекрасний стан (beautiful state): любов, спокій, радість, сміливість, натхнення, ясність, впевненість, відчуття прогресу і так далі.

І страждання (suffering): страх, злість, образа, заздрість, провина, стрес, тривога, ненависть, розчарування і так далі.

Біль не можна уникнути. Це частина життя. Тебе можуть образити. Зрадити. Бізнес може піти не за планом. Ти можеш втратити гроші. Захворіти. Отримати погані новини. Це біль.

Проте Тоні каже: «страждати це вибір» (suffering is a choice).

І тут багато хто обурюється. Як це вибір? Хіба я обираю страждати?

Обираєш. Біль тобі дає життя. А страждання ти виробляєш сам. Це те, що ти робиш з болем далі. Прокручуєш у голові тиждень, місяць, рік. Злишся. Ображаєшся. Ненавидиш. Розповідаєш цю історію всім і самому собі.

Подія тривала хвилину. Страждання через неї ти можеш розтягнути на роки. Перше від тебе не залежало. Друге повністю твоє виробництво.

І чесно, ми любимо страждати. Страждання дає вигоди. Увагу. Співчуття. Відчуття, що ти правий, а світ винен. І головне, право нічого не міняти.

Спочатку воно маленьке. Але якщо його постійно годувати, воно перетворюється на монстра, який жере твої стосунки, рішення, бізнес і врешті тебе самого.

Тому вчора Тоні запропонував прийняти одне з найважливіших рішень у житті.

Жити у прекрасному стані no matter what (що б не сталося).

І вся складність саме в останніх трьох словах.

Бо майже кожен з нас щасливий з умовами. Подивись на свій список.

Я буду щасливим, якщо в мене будуть гроші. Якщо бізнес ростиме. Якщо команда не підведе. Якщо клієнти платитимуть вчасно. Буду спокійним, якщо ти поводитимешся так, як мені треба. Якщо діти слухатимуться. Якщо буду здоровий. Якщо аналізи будуть хороші. Якщо не буде поганих новин. Якщо люди мене не розчаровуватимуть. Якщо не буде заторів. Якщо життя відповідатиме моєму плану.

Список нескінченний. І поки він існує, твій стан контролюєш не ти. Його контролює будь-яка дрібниця зі списку.

А ввечері ми отримали маленький тест.

Ми з Олею пройшли по розпеченому вугіллю. Вона кайфонула від того, що подолала свій страх. Хоча зараз стоїть поруч і каже, що страху не було. Я бачив. Був.

Після цього вийшли голодні. Хотіли поїсти. Всюди зайнято або кухня вже закривається. Стали в чергу в одному кафе.

І через кілька хвилин я кажу: «Блін, я не хочу стояти в цій черзі».

Оля образилась.

Кілька годин тому ми обоє прийняли рішення жити у прекрасному стані no matter what.

А виявилося, що no matter what закінчується десь між розпеченим вугіллям і чергою за вечерею.

Ось цей скіл ми зараз і тренуємо.

Бо обурюватися легко. А бути щасливим, коли життя не поводиться так, як ти від нього очікував, значно складніше.