Психолог під час війни

Себастьян Юнґер зараз в Києві.

Це максимально неочікувано.
Але це правда.

Автор книги «Племʼя» вчора був на форумі Перших леді і джентльменів, організованому Оленою Зеленською.

А сьогодні провів спонтанну презентацію у книгарні «Наш Формат». Як мені розказала Анастасія з видавництва, вийшло все дуже швидко і тільки сьогодні зранку затвердили це.
І це дуже і дуже круто!

Я побачив купу військових психологів і військових, з якими знайомий або вживу або заочно — Костянтин Вальде Ульянов, Олег Гуковський, Олена Риж, Володимир Галащук. Тут зібрались ті, хто розуміють важливість цієї книги і підтримки військових загалом.

Книга «Племʼя» — одна з кращих, для військових.

В кінці я підійшов до нього і так прямо і сказав, що вже більше 100 його книг подарував хлопцям. Я дуже люблю цю книгу!

Він щиро подякував.

Сильний автор. +1 улюблений автор, з яким познайомився вживу.

В коментарях — підписана книжка.

А ви читали «Племʼя»?
https://t.me/bagnenkoText

Базові принципи логотерапії в роботі з військовими. Частина 1.

Я клінічний психолог, що працює з військовою травмою, екзистенційними кризами за допомогою логотерапії.
І сьогодні розкажу про деякі базові принципи, які допомагають мені в роботі з військовими. Матеріалу багато, тому це частина 1, якщо це корисно - відреагуйте в пості, напишу продовження)

Важливо зазначити, що в моїй роботі з військовими логотерапія насамперед допомагає працювати з питаннями сенсу, відповідальності, свободи ставлення, провини, втрати, ідентичності та майбутнього. Її не варто використовувати як заміну травмафокусованому лікуванню ПТСР: особливо корисною вона може бути як доповнення, коли після зменшення симптомів залишаються питання "для чого жити далі?", "що означає те, що зі мною сталося?" та "ким я є після війни?".
У військових дослідженнях сенс життя має помірний негативний зв'язок із симптомами ПТСР, але причинність цього зв'язку ще потребує окремого підтвердження.

Цікаве дослідження я знайшов в журналі "Journals of affective disorders" за грудень 2020, яке проводилось з військовими армії США.
(посилання тут: https://www.sciencedirect.com/science/article/abs/pii/S0165032720326690)

Результати дослідження свідчать про те, що сенс життя відіграє вирішальну роль у адаптації до травматичних подій. Розробка та тестування рандомізованих контрольованих досліджень для визначення того, чи призводить збільшення сенсу життя до зниження посттравматичного стресу у військовослужбовців США, може сприяти постійним зусиллям, спрямованим на відновлення після травми.

Базові принципи, які важливі для мене.
Варто відзначити, що з кожним військовим робота визначається купою додаткових факторів - він діючий військовослужбовець чи ветеран, що його турбує, як він спить,
Але все ж це ті принципи, які допомагають мені:

Принцип 1. Людина не зводиться до травми
Основна логотерапевтична позиція: військовий не є лише "пацієнтом із ПТСР", "пораненим", "ветераном" або "людиною з травматичним досвідом".
Запитання, які можна використовувати в роботі:
"Хто ти ще, крім людини, з якою це сталося?"
"Що залишилося твоїм, незважаючи на війну?"
Мета: повернути людині ширшу ідентичність.

Принцип 2. Шукати не абстрактний "сенс життя", а конкретний сенс ситуації

Не варто запитувати прямо в лоб: "У чому сенс твого життя?". Це не спрацює і більшість людей, не розкрившись - підуть з зустрічі.
Запитання, які можна використовувати в роботі:
"Що зараз має для тебе значення?"
"Заради чого ти хочеш прожити цей день?"
"Що зараз потребує тебе?"
"Перед ким ти відчуваєш відповідальність?"
У логотерапії сенс не обов'язково є великою життєвою місією. Він може бути конкретним і змінюватися залежно від ситуації.

Принцип 3. Принцип "волі до сенсу"
Франкл розглядав пошук сенсу як фундаментальну людську мотивацію. У клінічній роботі це означає дослідження того, що робить життя вартим продовження навіть тоді, коли частину колишнього життя втрачено. (НЦБІ)
Запитання, які варто використовувати в роботі:
"Що досі тримає тебе в житті?"
"Заради кого або чого ти продовжуєш?"
"Що ти не хочеш втратити?"

Принцип 4. Не намагатися знайти "добрий сенс" у травмі і не навʼязувати власне бачення.

Це принципово важливо.

Не говорити:
"Твоя травма сталася не просто так.”; "Війна зробила тебе сильнішим.";

Логотерапевтична робота не вимагає називати страждання хорошим або необхідним. Завдання полягає в тому, щоб людина могла визначити, як жити з тим, що вже сталося.

Моя задача виключно допомогти сформувати власне ставлення і власний сенс.

Про це і інше буду говорити на серії з 3 майстер-класів, які я буду викладати для Інституту Віктора Франкла
📅 26 серпня, 2 та 9 вересня
💳 1000 грн — одна зустріч
🔥 2400 грн — повний цикл із трьох майстер-класів

Для психологів, психотерапевтів, консультантів, реабілітологів і логотерапевтів, які вже працюють або планують працювати з військовими та ветеранами.

✅Реєструйтесь https://docs.google.com/forms/d/1htwoZWPpHoQDdHUskbvhoURXq_sFIlttYQJjSutLgL8/edit.

Є ще деякі принципи, які дуже помічні і допомагають мені.

Якщо це корисно - поставте 🔥 або + в коментарях, напишу продовження.

Матеріал підготував Володимир Багненко

Ніч в пологовому під час масового обстрілу. Продовження.

Повз нас йдуть закутані мамочки в ковдри.
Проходить медсестра і звертається кудись:
— Пішла їм їсти наколочу.

Провозять невеличку кроватку з дітками.
Це двійня. Вони видають звуки, які не можна назвати ні криком, ні плачем. Це тихенький милий писк.

Поруч сидить вагітна, на 32-му тижні. Вона готова говорити про свій досвід.
Розказує, що у них на поверсі кого не спитаєш - всі хлопчики.
Потім дізнається, що і у нас хлопчик має бути. Вирішує поділитись життєвою мудрістю:
— Кажуть, якщо народжується багато дівчаток - то це до війни. А якщо хлопчики - то навпаки
Я перепитую:
— Навпаки - це що? До миру чи до перемоги? Чи до того, що русня зникне?
Сміємось.
Ми втомлені. Хочеться спати.
Я відчуваю, як поступово останні сили закінчуються.
А наші пологи ще в процесі.

Але головне, що тут безпека. І нам спокійно.

Перша тридцять ночі.
Висока вагітна синьоока жінка ходить наверх. Ловить зв'язок, читає що відбувається.
Спускається:
– Скоро прилетять ракети. Вже пролетіли Полтавщину. Дніпропетровщину.
Проходить трохи часу, вона знов спускається:
– Через 15 хвилин будуть калібри.
До неї звертається інша вагітна
– іди поспи.
– я поки маю сили - посиджу.
***
Навпроти сидить молода мати і заспокоює свою дитину. можливо вперше в житті заспокоює. Але ця нічна атака точно вперше в житті цієї дитини.
***
Близько другої ночі всі починають засинати. Очікування виснажує.

Я провалююсь в сон, але мене будить дитячий плач. Дуже сильний. Дитинка плаче – це дуже торкає і я не можу ніяк допомогти і водночас дуже переймаюсь всім, що відбувається - обстріл продовжується. діти сплять в сховищі. Моя дружина має дуже скоро народити.
Я не ходжу наверх, дружині так спокійніше.

Висока жінка принесла новини. Звертається до подруг,
— Шо там чути?
— Випустили нові калібри.
— Тільки калібри?
— Ні, тушкі. І калібри.
— У нас сьогодні фул хаус?
— Там ще й шахеди
— Це джекпот.
Сміємось.
Дивовижно, але ми жартуємо. Гумор - це хороша копінг-стратегія, я це знаю, але в цій ситуації це відбувається природньо.

Я ніколи не хотів потрапити в таке місце в таку важливу ніч.
Ми чекали з дружиною цього дня дуже довго. Але приймаємо реальність як є.

Як клінічний психолог я розумію, що головне для дитини - це стабільний дорослий.
Але і нам, дорослим, непросто.

Для маленької дитини особливо важливе те, що відбувається з основним дорослим. Якщо мати або батько можуть залишатися достатньо стабільними, контактувати з дитиною, годувати її, тримати на руках, заспокоювати та забезпечувати передбачувану взаємодію, дитина отримує важливий захисний фактор навіть у дуже несприятливих умовах.

Тут виникає дуже важливе психологічне питання: не тільки "що війна робить із дитиною?", але й "що дорослі можуть зробити, щоб війна якомога менше визначала розвиток цієї дитини?". Саме тут на перший план виходять стабільний дорослий, фізична безпека, тілесний контакт, годування, сон, передбачувані ритуали, голос батьків і збереження максимально можливої нормальності.

Я пережив таку ніч одну.
Але недокраїна обстрілює Україну вже 5й рік. І 5й рік діти народжуються в таких умовах.
Так, схожі історії були в Лондоні 1941 під час Бліцу.
І наша задача як батьків зберігати стабільність попри все.

В книзі “Самоспівчуття” Крістін Нефф розказує про одну дієву практику, коли дуже важко - подумати про інших, хто проходить це. Усвідомлення, що не ти один це проходиш - це дарує самоспівчуття (не плутати з жалістю) і стійкість. Це дарує відчуття єдності з тисячами інших людей, які проходять це - з тисячами незнайомих людей.
І це підтримує.

Не забуду те, що побачив, ніколи.
Але розумію, що як англійці в 1940-х пройшли це і вистояли - і ми також.
Ми вистоїмо, дорогі мої люди. Я щиро в це вірю.

Я ніколи не хотів потрапити в таке місце в таку важливу ніч.
Ми чекали з дружиною цього дня дуже довго.

Але приймаємо реальність як є. І народжуємо.
На наступний день народжується наш здоровий син, наш Борис.

Захотілось розділити це, особливо сьогодні — в День Незалежності.
У мене все. Дякую за увагу.

Автор: Володимир Багненко

Ніч в пологовому під час обстрілу.

Я ніколи не забуду те, що побачив. І мабуть, ніколи не пробачу те, що пережила дружина.

Я ніколи не хотів потрапити в таке місце в таку важливу ніч.
Ми чекали з дружиною цього дня дуже довго. Але приймаємо реальність як є.

Ми з дружиною чекали нашого малюка і наш період очікування затягувався. Коли ти відклав все, взяв відпустку, але він все чекає. Ті, хто переживали схоже розуміють, як це непросто. Так як це хлопчик і перші пологи, то дуже часто хлопці чекають до останнього. Але рівно на 41й тиждень почались перейми. У нас хороший лікар, ми домовились з ним про дзвінок в будь-який момент. це було вдень, ми приїхали, він послухав і сказав, що це ще не початок пологової діяльності, але вже дуже скоро почнеться і порекомендував залишатись в пологовому.

Перейми слабкі ще, але тут вже близько до старту, то нам спокійніше в нашому пологовому. У нас будуть партнерські пологи, це свідоме рішення, як і народжувати в ці часи - то, звісно, я поруч.

Але я побачив те, що мабуть ніколи не міг би побачити в інших обставинах.
І це те, що я, мабуть, ніколи не пробачу.

Наш 41й тиждень припав на ніч обстрілу - 19 серпня.
Всі, хто живе в Києві - має базову підписку на мінімум 5 каналів, по типу “Київське небо”, де іде оперативне інформування про можливі обстріли. Автори каналів мають доступ до моніторингових даних і діляться.
Ще звечора 19 серпня ми знали, що планується обстріл. Русня обстріляє Київ і це очікування тягучо-важке, густе, як старий мед і неприємне.

Ми були в палаті, це 3й поверх.
Близько півночі прозвучала тривога. І вже через 3 хвилини ми почули 4 вибухи. Це було гучно і здавалось недалеко. Ми швидко одягаємось спускаємось в укриття.
Я дуже здивований і точно не очікував таке побачити - тут десятки інших вагітних. Хтось на 32-му тижні, хтось вже на 40-му.
Є кілька молодих татів. У них на руках немовлята - тендітні і дуже крихітні.
Найбільш важко побачити саме немовлят в такий момент.

Я бачив немовлят, але так багато і всі в одному місці - ще ніколи.
Я бачив фото вагітних під час обстрілу в Маріуполі і ніколи б не подумав, що сам буду переживати це разом з ними.

Всі скупчились в довгому старому коридорі. Вздовж старого облупленого коридору стоять ліжка. Поступово всі розмістились на цих ліжках, всім вистачило. Для немовлят є окрема кімната.
Стіни облуплені, синя фарба деінде вже осипалась, але зараз головне інше - що вони товсті і глибоко під землею. До речі, видно, що лікарня намагається по можливості все облаштувати добре - ліжка сучасні і якісні. А те, що немає грошей на ремонт - це окрема тема. Відчуваю багато турботи зі сторони персоналу.
Ми сидимо з дружиною на ліжку, тут спокійно і безпечно. Вона плакала, і для мене це ще важче. Ще наверху пишу сестрі повідомлення, що з нами все ок і емоційно: “ніколи не пробачу, Оленка плакала від стресу”. Проходить трохи часу, дружина заспокоюється, вона розслабляється, а для мене це головне.
Вона може спертись на плече і заснути.

Тут немає зв’язку, бо це -1 поверх - тому я не знаю, що і де відбувається.
Домовляюсь з дружиною, що ненадовго піднімусь, дізнаюсь, що летить (сказав би кому 4 роки тому, що буду розрізняти небезпеку від всіх цих балістик, цирконів і х-101).

Піднявся. Очікувано - вилетіло 12 літаків. Вони випустять ракети близько 2-3 ранку, а потім ще ракети летять.
Це означає, що ми тут до 5 ранку.

Перша ночі. Сидимо. Поруч сидять мамочки і мирно спілкуються про зовсім не мирні речі:
— вони хочуть мости перебити.
— та ні, вони хочуть в першу чергу перебити харчування і енергопостачання.
— У мене тіло горить. Ноги. Мабуть піду до медсестри.
Майбутні мами на диво спокійно спілкуються. Сміються. Підтримують одна одну.

Так, тепер вже точно ми тут будемо тут до 5 ранку. Поки не відстріляють всі ракети, балістику, шахеди.
Ми знайшли зручне ліжко, поруч є розетка. Я взяв книжечку з собою.
Ми спокійно сидимо під гул болтовні.
Я знайшов якийсь спокійний фільм, закачав його і навіть без інтернету ми можемо його дивитись. Перейми періодично з’являються, але неактивно, а фільм смішний і діє заспокійливо.

Особливий День Незалежності!

Це наш вибір з дружиною — ми хочемо дітей навіть під час війни.
Ми віримо в Україну і в майбутнє нашої країни. Це наша спільна цінність.

І наш син зʼявився в нашому житті після важкої ночі обстрілу в Києві - 20 серпня.

Так ми зустрічаюємо 35-й рік незалежності! З самого ранку я і дружина щасливі.
У нас народився син!

З днем Незалежності України, дорогі люди!🇺🇦

«Ваш путівник пологами» Ще одна книга про початок батьківства, яку раджу.

Це доволі специфічна книга, яка потрібна тільки тим, хто або думає про дітей,або вже завагітнів.
Але я вірю в майбутнє нашої України і те, що українців потрібно багато.
Ми з дружиною нещодавно стали батьками чудового хлопчика Бориса.
Тому буду писати про такі книги.

Скажу чесно, по ній я почав готуватись до пологів. Вивчав все необхідне. Додавав ще багато інших матеріалів, всюди де знаходив (відео, протоколи, розмови з лікарями). Водночас, ця книга була однією з перших, з якою ознайомлювався.
Радію, що такі книги видають.

Плюси книги
1. Наш, український автор. Він добре розуміє ментальність нашу і пише саме для українців. Вальдемар Надіжко - лікар-акушер зі Львова з великим досвідом.
2. Добре прописано про страхи і тривоги. А страхів і тривог, повірте багато.
3. Дуже класно описано, як обирати лікаря. На що звертати увагу.
Ми саме так і обирали свого.
Знайшли свою людину, спілкувались вживу, приїхали кілька разів і обрали.
4. Що робити одразу після народження
5. Багато пояснень простих речей - про шкалу апгар, про вакцинацію, контакт «шкіра до шкіри», грудне вигодовування.


Мінус книги
Особисто мені не вистачило деталей. Коли ти хочеш детально розібратись - то інформації мало по деяких питаннях.

Мені не вистачало протоколів, але думаю, то вже в мені клінічний психолог говорить. (Бо і в моїй роботі з військовими завжди є чіткі протоколи)
Бо в медицині все засновано не на бажаннях лікаря чи пацієнта - а на протоколах.
не можна просто приїхати в пологовий і сказати: "Хочу кесарів розтин". Так не буває.

Мені було дуже цінним, що коли ми говорили з нашим лікарем-акушером - він твердо посилався на протоколи. Наприклад, в питанні стимуляції пологів. Або в питанні кесарева розтину. (у нас до речі були природні пологи).
Є чіткі терміни і правила дії.
І цього не вистачало.
Але з іншої сторони - це науково-популярна література, тому очікувати цього від книги і не варто.

Наша родина народжувала разом під класичну музику. Бо в книзі я прочитав. що це можливо і це ок. А я навіть і не думав про таке.
Коли ти знаєш базові речі, то і готуватись до пологів стає легше.

Віхола видає чудових українських авторів. Хочу окремо подякувати видавництву, що продовжує видавати потрібні книги.

Ну і тих, хто зважується народжувати - сказати, що це можливо.
ми народжували в воєнному Києві. І все вийшло добре.

Якщо цікаво - продовжу писати про батьківські книжки.
Напишіть + в коментарях або 🔥

Я вірю в майбутнє нашої країни і важливість збереження генофонду. Тому буду писати про це і далі.
Дякую за увагу.
https://t.me/BagnenkoText

Що тримає в складні дні. Клінічний психолог пише.

Бувають дні, коли ти заряджений і купа ідей. Все виходить і кожна задача підсилює інші.
А бувають як сьогодні.
Дуже багато роботи з військовими, задачі чередують одна одну. У кожного з хлопців - просто дуже багато непростих історій, афекти.
Ще й складна групова терапевтична робота.

І ти ледь встигаєш поїсти між задачами. І виснаження накриває.
А ввечері просто як вичавлений лимон. Всі сили віддав.

Знаєте, що найбільше тримає в такі моменти?
Усвідомлення мого сенсу.
Я розумію, що я логоконсультант, який закінчує логотерапевтичну освіту. Але я глибоко в це вірю.

Сенс дає мені кілька речей. Хочеться пороздумувати про це на папері і поділитись
Ось що я віднайшов:
1. Стійкість від власних цінностей. Я усвідомлюю свої цінності і це дає ресурс.
2. Відчуття цілісності. Я зробив те, що міг і що мав. Завтра буде новий день.
3. Захищає від вигорання. Саме розуміння, що я роблю щось із сенсом. Я бачу і згадую, що хлопці кажуть в кінці зустрічі. Як їх очі починають горіти.
4. Дає напрямок. Я просто рухаюсь в тому напрямку, який обрав раніше. Сьогодні можливо вийшло зробити не один великий крок вперед, а невеличкий рух. Але напрямок незмінний.
5. Укріплює ідентичність. Я знаю, що я клінічний психолог, я працюю з військовими і кожен важкий день додає мені +1 сильний ресурс

Сенс допомагає витримувати складні дні.
Захотілось розділити.

Якщо це корисно — поставте 🔥 або +
Це рубрика "Клінічний психолог пише". Продовжую робити свою справу.
#КлінічнийПсихологПише

Як Арт-терапія з мішечками з запахом допомагає при ПТСР?

Сьогодні робили мішечки з мʼятою. Розмальовували. Робили гарно. Хлопці військові іноді перетворюються на дітей і з радістю малюють і розмальовують.

Але я хочу зосередитись на іншому.
На тому, як яскравий приємний запах допомагає повертатись від важких спогадів, флешбеків і дисоціації в тут і зараз.

Під час ПТСР людина може переживати флешбек або сильну емоційну активацію. У цей момент мозок частково реагує так, ніби небезпека відбувається зараз. Одне із завдань терапії — допомогти нервовій системі знову розпізнати, що людина перебуває в безпечному теперішньому.

Яскравий приємний запах працює через кілька механізмів.
1. Перемикання уваги
Коли людина свідомо концентрується на сильному ароматі (наприклад, м’яти, цитрусових, кави чи лаванди), увага переходить із внутрішніх травматичних образів на реальний сенсорний стимул. Це приклад техніки “заземлення”.

2. Активація нюхової системи
Нюх має прямі зв’язки з лімбічною системою — мигдалеподібним тілом, гіпокампом та іншими структурами, що відповідають за емоції та пам’ять. Новий запах створює актуальну сенсорну інформацію, яка допомагає мозку відрізнити теперішній момент від травматичного спогаду.

3. Відновлення орієнтації
Під час флешбеку людина може втрачати відчуття часу й місця. Запах можна поєднати з фразами:
“Я в Києві.”
“Зараз 2026 рік.”
“Я у безпеці.”
“Це запах моєї ефірної олії, а не запах із травматичної події.”

Хлопцям дуже подобається і сам процес роботи з фарбою і мішечками, і запах мʼяти.

Це справді працює. Я не кажу, що це спосіб, який лікує ПТСР, звісно. це просто метод, який допомагає справлятись з флешбеками і дисоціацією.
Спробуйте.

Якщо це корисно — поставте 🔥 або +

Люблю поповнювати бібліотеку англомовними книгами. Це дуже розвиває мову і розуміння книжкового світу.

Але сьогодні усвідомив одну дуже цікаву річ — як же відрізняється наш книжковий ринок від західного. Наскільки він менший.

Був сьогодні в http://book.ua/ - там полиця з англомовними книгами. Є деякі психологічні і просто багато бестселлерів світових. І ціни дуже пристойні - від 150 грн до 450 за якісну книжку видавництва Penguin - це справжній скарб.

Я дивився і знайшов реально 4 прізвища, знайомі мені. А це книжки з британських книжкових, які є бестселлерами.
Як же багато книг у нас ще не перекладено.

Цікаво розуміти, як багато ти не знаєш.

Чому так, як думаєте?
Моя відповідь — наш ринок ще дуже молодий і маленький. І друга — російський вплив, на жаль, дуже довго подавляв наш.

Купив кілька класних авторів, яких відкрив для себе і яких немає українською. Хочете покажу?
https://t.me/BagnenkoText

Що переживає звільнений з полону після повернення?

Це відео може бути корисним для родичів, близьких і друзів.

Важливо розуміти базові речі, щоб якісно взаємодіяти зі звільненими з полону. Це допоможе нормалізувати їхні реакції, повернути відчуття контролю та підтримати процес відновлення.

📎 Нервова система не перемикається миттєво.
📎Пам’ять після полону працює інакше.
📎Родина теж проходить адаптацію.
📎Контроль повертається поступово.
📎Одужання — це не про «забути».

Відновлення — це навчитися жити так, щоб пережите не керувало твоїм життям.

Що допомагає для відновлення?
1. Регулярний сон.
2. Фізична активність.
3. Підтримка близьких.
4. Можливість говорити про свій досвід у безпечному середовищі.

Залиште 🔥 або “+” в коментарях, якщо це було корисно. Дякую!

Що дає людині коли вона може висловитись і прожити найбільш травмуючу подію її життя в безпечному просторі?
Сьогодні я особливо заряджений і натхненний. Розкажу чому. Іноді в роботі бувають військові, з якими робота стає більшою за роботу.
Я ніби рідному брату допомагаю відновитись. Таке відчуття довіри.

Коли я хочу бути максимально корисним, використовую всі свої знання, а він відкритий і довіряє.

Сьогодні саме такий день.

Людина може висловити всю біль. Всю історію життя. І ми разом це проживаємо.

Ми можемо працювати з ним інтенсивно 2 тижні, а потім ніколи не бачитись.
Але такі зустрічі є основоположними для опрацювання важкого досвіду.

Він проживає це в безпечному просторі.



З людиною, яка має добре ставлення.
З спеціалістом, який розуміє, як працює травма

І такі події є дуже важливими для його відновлення і доброго стану.

Хочу поділитись думками, що дає людині коли вона може висловитись і прожити найбільш травмуючу подію її життя в безпечному просторі?
Це дає все для її подальшого функціонування

Я виділю кілька речей, які відбуваються з людиною, коли вона може висловити важку травмуючу подію.

1. Подія перестає бути замороженим спогадом. І стає цілісною частинкою біографії.
Вона може висловити те, що болить. Те, що важко.
Це дуже потрібно.
Під час тяжкої травми пам'ять часто зберігається фрагментами: окремими образами, звуками; запахами; тілесними відчуттями; сильними емоціями.

Коли людина послідовно розповідає свою історію, ці фрагменти поступово поєднуються в цілісний наратив. Подія стає спогадом про минуле, а не переживанням, яке щоразу відбувається знову.

2. Людина повертає собі авторство власної історії.
В багатьох травмуючих спогадах людина проживає як пасивний споглядач. Травма часто створює відчуття:

"Мене визначає те, що сталося."
Розповідаючи історію, людина переходить від позиції об'єкта подій до позиції автора: "Так, це сталося зі мною. Але це не вся моя історія."

3. Зменшується відчуття самотності
На мій погляд, один з найболючіших елементів травми — переживання, що ніхто не зрозуміє. І ніхто не може розділити. Коли поруч є уважний, спокійний слухач, людина отримує досвід - мене вислухали, не засудили і мене витримали;
Це відновлює довіру до інших.
Джудіт Герман каже про те, що завдяки психологу дуже важливо, щоб людина з травмою могла відновити довіру хоча б однієї людини. Тоді відновлюється довіра до світу.

4. Зменшується уникання
Уникання - це один з ключових симптомів ПТСР. Багато людей після травми уникають - спогадів, місць, людей, розмов і взагалі всього, що пов’язано з травмуючою подією..
Уникання тимчасово зменшує біль, але воно дуже підтримує ПТСР.

5. Виникає новий зміст
Спочатку людина просто розказує історію. Потім опрацьовує її. Потім відповідає на запитання: "Що сталося?"
Згодом з'являються нові сенси - що я витримав? Що мені допомогло вижити? Що я зрозумів? Якою людиною я став?
Саме цей процес називають осмисленням травматичного досвіду.
І це найпрекрасніше в моїй роботі, коли я бачу зміни.

Ми використовували EMDR терапію + практики логотерапії + мої авторські методики опрацювання втрат.
Це дуже складна довготривала робота.
Але я дуже щасливий працювати над цими

Саме це є серцевиною мого сенсу - підтримка військових в їх важких травматичних досвідах і формування нових сенсів”


В кінці нашої роботи він сказав.
“Я ніколи про це не говорив. Дякую. зараз відчуваю, що мені краще.”

Попереду насправді ще багато роботи. Але гарний початок вже є.

Якщо це корисно — поставте 🔥 або +
І поділіться з іншими, кому це потрібно.

Це рубрика "Клінічний психолог пише". Продовжую робити свою справу.
#КлінічнийПсихологПише