Професор KSE Оксана Довгополова вважає, що знаки цього минулого варто зберігати як запобіжник, бо те, що сталося раз, може статися знову. Але їх треба переозначити, щоб вони не читалися як глорифікація.
Наприклад, Больцано в Італії: фашистський барельєф там лишили на місці й доповнили світловою інсталяцією з рядком Ганни Арендт. Прихильники фашизму після цього перестали там збиратися.
Для Києва О. Довгополова пропонує подивитися так на музей Булгакова. Демонтаж пам'ятника вона вважає правильним рішенням, а музей міг би пояснювати, як працює імперська оптика: талановитий письменник щиро любив Київ і не бачив України.
Схожий кейс з Р. Кіплінгом, який вважав Індію батьківщиною і став голосом ідеї «місії білої людини». «Росіяни навіть не ненавидять українців. Вони їх просто не бачать як людей», – каже вона.
В інтерв'ю також про те, чому меморіали без діалогу з громадою стають скандалами і що робить Ірпінь з лабораторією пам'яті та посадою радника з меморіалізації.
А ще про Одесу, смисловим центром якої є оперний театр, а не собор чи мерія, і про те, що ми втратимо, якщо просто все приберемо.
Дивіться статтю за посиланням
Підписуйтесь на @hmarochos










