RPG Lab Gremlin

Я вже писав про соло-ігри те, що замість спроб емулювати ГМа перспективним підходом може бути емуляція гравців. І ось Іллаір з DFC підкинув мені Triple-O – зін, що якраз рухається в цю сторону. Суть проста: ти створюєш персонажів, запускаєш їх у свою пригоду…

Колись в 2к19 я зробив на один конкурс мікрогекскравл по козаччині для LotFP, і коли побачив чатах обговорення про всякі українські фентезі то вирішив відкопати цю штуку.

Нічого там не виправляв і деякі речі можуть бути сирі чи крінжові навіть для мене, але все краще ніж якби воно пилилось в старих завалених архівах. Можете кромсать і тирить, бо щось з цього та й згодиться.

Дикий край
https://drive.google.com/file/d/1rI4RIhfXMnIQAeLiTyzl-R5gu7b9uKcI

Я вже писав про соло-ігри те, що замість спроб емулювати ГМа перспективним підходом може бути емуляція гравців. І ось Іллаір з DFC підкинув мені Triple-O – зін, що якраз рухається в цю сторону.

Суть проста: ти створюєш персонажів, запускаєш їх у свою пригоду і для кожного моменту прийняття рішеннь вигадуєш три варіанти дій і кидаєш к6. На 1-3 вони обирають найочевидніше, на 4/5 менш імовірний варіант, а на 6 щось особливе чи дивне. В самому зіні все трішки по іншому, там більш детальні й роздуті пояснення і ще купа таблиць-оракулів, але головне зводиться саме до цього кидка.

Тож я спробував цей підхід, згенерував пачку персонажів, запустив у своє підземелля і це дійсно спрацювало.

По-перше, таким чином я емулював дії персонажів, про які навіть не замислювався під час написання підземелля. Деякі моменти показали, що працює добре, а інші змусили додати пару уточнень.

А по-друге, я зрозумів, що справді отримав досвід, схожий на НРІ. Після гри я думав про пережиту історію, тепло згадував ігрові ситуації, а самі персонажі набули в моїй голові певних унікальних рис і точно не зводилися до плейтестових болванчиків.

Це був цікавий досвід і сама ця практика має сенс. Щоправда, вона вимагає відкласти джерела швидкого дофаміну, на годинку засісти за записами й не відволікаючись пограти самому з собою.
#мюслі_вслух

Взагалі цей текст якраз відображає і моє бачення цього руху. Бо дійсно, в олдскульні часи люди грали дуже по різному, але OSR звертає увагу саме на "незвичних" для нас речах, що були відкинуті в подальших стилях гри і фокусується на цих альтернативних варіантах.

В минулому люди певно що грали як великими ватагами з найманцями і слугами, так і більш звичними маленькими партіями героїв. І оскільки другий варіант нам всім знайомий по мейнстрімних іграх, то ми фокусуємось і досліджуємо саме перший варіант.

Те саме можна сказати щодо універсальних перевірок характеристик проти "навичок гравця", упор на відіграш проти більш тактичного підходу, фріформ пригоди проти покладання на процедури та інші знакові особливості OSR. Та що казати, рейкові пригоди не Візарди винайшли, і навіть в AD&D DMG іноді можна зустріти сумнівні твердження для сучасного прихильника старої школи.

Очевидно що грали дуже по різному. Проте саме ті моменти, що колись були в іграх по першим редакціям і потім зникли, заставляють нас змінити оптику і спробувати щось інше. І навіть якщо ці альтернативні підходи не кращі, то вони хоча б свіжі і цікаві самі по собі. Проте тут очевидно, що раз це був не разовий експеримент, то для нас вони як мінімум не гірші х)

І до речі, для мене це стосується в тому числі внутрішньо-осрних штук. Не остання причина, чому я більше люблю расокласи в B/X ніж більш звичний підбір раси і класу в AD&D, полягає саме в тому, що це щось відмінне й нестандартне, оскільки саме останній варіант потім виріс в мейнстрімне D&D.
#osr #мюслі_вслух

Вирішив перекласти цю замітку, бо навіть досі зустрічаються такі аргументи.
https://telegra.ph/five-things-about-osr-05-12
#osr

Мій улюблений шматок OSR-мудрості - https://knights-n-knaves.com/phpbb3/viewtopic.php?f=3&t=5969. Хоча в поточному стані речей він вже не дуже стосується ярлика OSR (щоб під ним не малось на увазі).

До речі український https://t.me/m87games я передзамовив і вам бажаю. Все ж артефакт, який можна оцінити тільки в папері, та і для мене переклад значно підвищує сприйняття. Вдале доповнення до колекції, та і підтримати M87 варто.

Не знаю коли зможу його потримати, а тим більше щось водити, та все ж) Може будуть часи і повернусь до старого задуму перемішати його з Frostbitten & Mutilated, а може й ще щось докрутити, і поводити в більш розв'язному стилі.

Тим часом Каленик Білий прокинувся і взявся за свій ретроклон аднд1. Я чесно не вірив, що цю справу можна витягнути, але так виглядає що в нього виходить х)
https://t.me/square_mandarin/13

Це вже матеріал від Романа з Підземельного мистецтва для Пройдисвіта, прям франшиза пішла) А я тим часом щось ще підготую вже на наступний випуск, якщо цей добре зайде.

Зрештою, це призводить нас до Браунштейну. Браунштейн - це така кампанія (точніше навіть серія кампаній), яку в шістедесятих роках проводив Девід Веслі для групи гравців, серед яких знаходився тоді ще досить юний Дейв Арнесон. Ця кампанія була досить експериментальною - в тому сенсі, що кожному гравцю достався один персонаж. При чому, на відмінність від тієї ж Гіборійської кампанії, не всі персонажи були військовими або мали політичну владу - деякі були простими мешканцями вигаданого германського містечка Браунштейна. Кожен персонаж мав свою особистість та свою унікальну мету, яку він повинен був виконати в ході гри.

Цей формат виявився досить популярним, і Девід Веслі провів ще кілька схожих ігор - наприклад, гру в декораціях Латинської Америки під час державного перевороту. Згодом, Арнесон - який допомагав Веслі проводити ці ігри - вирішив зробити власну гру такого типу, але помістити її в світ фентезі. Так народився Блекмур, з Блекмуром пізніше познайомився Гігакс, ну а інше, як-то кажуть, вже історія.

І хоча саме Браунштейн зазвичай вважають народженням НРІ, якщо подивится уважніше, його унікальність не така вже й велика. Гравці, які не просто керують арміями, а займають роль окремих персонажів, зустрічалися в багатьох інших кампаніях. Головне, що зробив Браунштейн - це перевів фокус з епічних подій, війн та цілих королівств, на більш локальний масштаб, до окремих людей.

Якщо ми спробуємо розповісти про НРІ людині, яка нічого про НРІ не знає, ми, мабуть, скажемо, що це така гра, в якій один гравець приймає на себе роль ведучого і вигадує світ, в якому мешкають персонажі, що належать іншим гравцям. Ці персонажі мають набір різних характеристик, які вирішують їх особливість та успішність їх дій. І так далі.

І я намагався продемонструвати, що все це з'явилося в варгеймах. Навіть концепції "відіграшу", драми та іншого. Все те, що ми вважаємо унікальним для НРІ.

Звісно, сучасній людині важко уявити, що варгейми та НРІ - це одне й те саме. Зараз між цими двумя поняттями пролягає досить чітка межа - і не дивно, бо всіх цих особливостей, про які я тут писав, в сучасних варгеймах майже не залишилось. Унікальна роль umpire? Її нема, або вона зведена до ролі арбітра та автора конкретного сценарію. Гравці, які займають роль окремих персонажів, а не просто командують армією? Ні. Розвиток цих персонажів? Лише в межах бойових характеристик.

Все це забрали собі НРІ. Тому з історичної перспективи для мене неможливо дивитися на них інакше, як на підвид варгейму - саме той підвид, який займався симуляцією конфліктів в широкому сенсі, а не лише військових сутичок.

The game occasionally took a tragic turn. Rear Admiral William B. Fletcher, long a regular player, lost eight capital ships one night and was so humiliated that he never returned. Another friend, after being court-martialed one evening for losing an entire army, lay on a sofa and cried.

(Цитати за Playing at the World: A History of Simulating Wars, People and Fantastic Adventures, from Chess to Role-Playing Games, by Jon Peterson).

Остання цитата демонструє, що з'явилася також концепція, згідно якої кожен гравець втілює окремого персонажа - генерала чи офіцера. Без додаткового контекста важко сказати, наскільки серьозно це заходить на территорію roleplaying - ми не знаємо, чи був трібунал просто жартом, чи це була справжня сцена - але навіть так можна побачити ідею того, що кожен гравець керує долею свого персонажа, який отримує наслідки своїх перемог та поразок.

Найцікавішою з таких кампаній стала Hyboria, яку вів Тоні Бат (Tony Bath). Він взяв за основу свого світу Хайборію з оповідань Роберта Говарда, та заселив її вигаданими персонажами - королями та королевами, генералами, лордами, жерцями та іншими правителями. Кожен правитель мав свої риси - від талантів до слабкостей та особливостей характеру. Гравці в ций кампанії кожен займали роль одного з цих правителів і вирішували свої політичні справи. Персонажи одружувалися, заводили дітей, вели переговори та плели інтриги, а війни та битви відбувалися як результат їх дій і були лише одним з багатьох аспектів гри.

В цей момент межа між тим, що ми називаємо НРІ, та між варгеймами зникла - це при тому, що Тоні Бат розпочав свій кампейн ще до виходу самої першої версії D&D.
Under the new system, my part in the game changed completely: I was no longer involved as a king, emperor, general etc., instead I became the controller of the game, a sort of combined umpire and god. As the originator and designer of the game, I made the rules by which it was played; the players who took up the characters of various inhabitants of the Hyborian world, made all the moves and directed the affairs of the countries they were involved in.

Players are of course required to act within the limits of their Hyborian characters. If they are given the character of an upright honest man they are not allowed to play dirty tricks or behave treacherously; should they attempt to do so they would be heavily penalized. Chance can always take a hand in their affairs, and from time to time I introduce a new element, just to complicate things, such as an embezzling treasurer, or an earthquake or a civil revolt I try to be as unbiased as possible in this - or, as one player puts it, hostile to everyone!

What makes a successful player of a game like Hyboria? Is it painstaking devotion to detail, military skill, historical knowledge, or just low cunning? All these play their part, but possibly the greatest advantage is the ability to sink into the given character and make it come to life. Most of the players have succeeded in projecting their personalities into the characters they are playing. Each has approached the game in a slightly different fashion and developed skills in different areas.

(Цитати по статті "Hyboria" in Games&Puzzles, No.23 of March/April 1974. Детальну підборку статей про цей кампейн варто почитати тут: https://snv-ttm.blogspot.com/p/tony-baths-hyboria.html)

Звичайно, Гіборійська кампанія була досить унікальним випадком. Але не поодиночним; варгеймерська сцена була зацікавлена не лише грою в солдатики. Людям подобалося втілювати конкретних персонажів, і подобалося розігрувати не лише окремі битви, а цілу серію подій. Книжка, на яку я тут посилаюся, дуже вдало називається Playing at the World: A History of Simulating Wars, People and Fantastic Adventures, і ця назва втілює інтереси варгеймерської сцени тих часів.

Складно пояснювати конфліктні тейки для аудиторії, яка знаходиться в іншому дискурсі. Потребно давати великий бекграунд, і навіть це не гарантує, що людина здатна буде змінити перспективу (та взагалі захоче цим займатися). Потребно багато ментальних ресурсів, яких мені найчастіше не вистачає. Але в той же час існує відповідальність пояснювати власні тейки...

Коли кажеш "варгейм", більшість людей думають про Ваху. Або Battletech. Або у кращому випадку про hex-and-counter варгейми. Але зводити варгейми до Вахи - це як зводити НРІ до ДнД.

Історію варгеймів можна рахувати від шахів до сучасних політичних симуляцій, якими користуються справжні політичні та дослідницькі інститути. Це досить широкий спектр, який, насправді, виходить за межі назви "військова гра". Якщо спробувати дати мінімальне достатнє визначення варгейму, я б сказав, що це "симуляція конфлікту". В цьому визначенні нам важливі обидва слова: "симуляція" - тобто ми відтворюємо якісь події згідно певних правил, та "конфлікт" - власне, визначає, який саме тип подій ми відтворюємо.

Переважна більшість варгеймів були (і досі залишаються) зосередженими на військових конфліктах. Це взагалі дуже характерно для ігор: значна кількість ігор так чи інакше присвячна формам насильства. "Війна - це ультимативна форма гри", не пам'ятаю вже, чия цитата. Знайомий нам сучасний варгеймінг (коли його, власне, почали називати варгеймінгом, а не шахами, щьогі чи ще якось) походить з прусського крігшпіля. Важливим елементом крігшпіля була присутність umpire, тобто рефері, який виконував насправді дуже унікальну роль. Бачите, в крігшпілі гравці були не обмежені якимось єдиним переліком дій, і мали те, що ми б назвали "відкритий список заявок". Вони могли віддати будь-який наказ, який здавався можливим. Umpire був повинен вирішувати наслідки таких нетипових наказів. Взагалі, гравці не торкалися "механік" гри - вони лише віддавали накази, повністю поринувши у роль генерала, а всі механічні дії виконував umpire і доповідав результати.

Крігшпіль набув певної популярності. Почали з'являтися нові варіації гри. Роль umpire змінювалася та розширялася. В певний момент почали використовуватися гральні кістки для генерації рандомних результатів. Далі крігшпіль поєднався з суміжним хоббі - іграшковими солдатиками. Так з'явився miniature wargaming.

Окремим напрямком розвитку варгеймів були поштові ігри (PbM, Played by Mail). В 1954-му році була створена найвідоміша з цих ігор - Diplomacy. Хоча вона також була зосереджена військових конфліктах, але, як розповість вам будь-який гравець в Дипломатію (в яку, а також її числені варіанти, грають і досі, хоча вже через інтернет) - головним тут було не це, а переговори, союзи та домовленності між гравцями. Тобто, буквально дипломатія.

В звичайному варгеймінгу в певний момент люди дійшли до ідеї грати не окремі битви, а цілі кампанії - серії битв, де умови однієї залежали від результату іншої. Це дало поштовх у досить важливому напрямку, бо з'явилася потреба в уявному світі, де могли б відображатися результати ціх битв - щоб впливати одна на одну. В нас збереглися досить цікаві історичні свідотцтва на цей рахунок.

The two most influential games, both staged on the island of Manhattan, were those of the industrial designer and futurist Norman Bel Geddes and of the science fiction and fantasy author Fletcher Pratt.

The “mythical countries” of the Bel Geddes campaigns were called Yelozand and Redegar, presumably names reflecting the colors of the units deployed by the opposing sides. By 1933, apparently eight campaigns had transpired between those countries. Those units contended on a three-dimensional board—not a sand table, but instead a board molded from layers of cork, which were then covered with colored paper. Rivers, cities, mountains and similar terrain features would be named and labeled, and incredibly, the board featured some nine thousand cities and towns.

As The New Yorker suggested, it was a mass-combat, with fourteen players to a side, though those numbers reflect a hierarchy of generals and subordinate commanders.

Підземельний синдром закритий на вхід, але такими фундаментальними викладками варто поділитися. До того ж дайспанк недавно запустив свій експеримент на дуже схожу тему, тож ще більш цікаво в цьому розібратися.

Огляд «Клинків в пітьмі»

Ви мабуть чули, що українські Клинки нарешті пішли в загальний продаж? Тож саме час розказати про них більше.

Першочергово я написав цей огляд для зіна Мімік, тож раджу звернути на нього увагу – там достатньо цікавих матеріалів в більш зручному форматі.

А тут поки привідкриємо ексклюзив 🌚
Арт: Ryna Borsuk
#blades

Іноді я повертаюсь думками в Death in Space, тож зібрав декілька своїх старих тез для подібних космохоррор-виживачів.
Про ретротехнології в НРІ
#space_scifi

Класика OSR нарешті доступна українською!
Чи щось таке.
Крім перекладу, я зробив невеликий рерайт, виправив речі, які мені не подобались, і перебалансував пригоду для 1-го рівня (тому що переважна більшість ігрових груп використовували її саме так). Разом з коментарями до певних кімнат вийшло дуже непогане introductory adventure.

Сім'я неземних насолод - скачати

Тут до речі про Твань розказують і хвалять)

Ловіть перспективного автора-новачка в нашій OSR двіжусі)

Ще один тред, що я почав на форумі коли міркував про тревелер. Загалом я там хотів зібрати більше цікавих думок і можливо якогось продуктивного обговорення, але вже нічого не поробиш, тож просто оформлю в щось схоже на статтю про https://telegra.ph/pillars-of-retro-sci-fi-12-28.

А з того що я собі зберіг, це результати цього невеличкого інтерактиву з https://telegra.ph/dicepunk-traveller-worlds-12-28. Суто геймплейної цінності там поки небагато, але загалом з цим можна працювати і втулити собі в кампанію. Наприклад додати до .
#traveller #space_scifi

Окей, форум на жаль загнувся і мені через це дуже прикро, бо це був більш вдумливий і тривалий формат обговорення, якого сильно не вистачало. Типу де пости містять більше одного речення, а теми тримаються довше одного дня. В противагу мінливим форматам тг каналів та чатів.

Та вже нічого не поробиш, і хоч я зберіг собі пару тем звідти проте далеко не все. Тож тоже можете наостанок пройтись і заархівувати собі цікаві теми. Про VtM, Frontier Scum чи той же Класік Тревелер.